Вступ

Управління будь-якою діяльністю пов’язане з використанням значного обсягу інформації. Кожний суб’єкт господарювання формує інформаційні масиви як із джерел внутрішнього походження, так і з зовнішніх джерел. Крім того, будь-яке підприємство само є джерелом інформації, призначеної для інших суб’єктів – контрагентів, яких цікавлять результати його діяльності. Зокрема, зовнішніми користувачами інформації про діяльність підприємства є:
– власники підприємства та інвестори, для яких важливою є інформація про фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, розподіл прибутку, перспективи майбутньої діяльності;
– кредитори, які потребують інформацію про поточну та майбутню платоспроможність і прибутковість підприємства;
– контрагенти на ринку – покупці та постачальники, яких цікавить поточна та потенційна спроможність підприємства виконувати свої зобов’язання за договорами;
– держава, якій необхідна інформація про суми нарахованих і сплачених податків, обсяги виробленої та реалізованої продукції, наявність та використання засобів виробництва, оплату праці, інша статистична інформація;
– громадськість, яку цікавить інформація про виконання підприємством своїх громадських обов’язків, безпеку виробництва для довкілля тощо.
Для того, щоб інформація була корисною, вона повинна відповідати багатьом ознакам, зокрема бути достовірною. Зовнішнє ж походження інформації доволі часто викликає сумніви щодо її правдивості, тобто зумовлює існування інформаційного ризику.
Усунути інформаційний ризик повністю неможливо. Виникає необхідність у зменшенні його. Це можна зробити такими способами:
– самостійно перевірити інформацію на предмет достовірності й у такий спосіб зменшити інформаційний ризик;
– використовувати інформацію, яка підтверджена незалежною перевіркою (аудитом).
Існує багато обставин, які унеможливлюють використання першого способу зниження інформаційного ризику та зумовлюють необхідність проведення аудиту, зокрема:
– обмеження доступу до джерела інформації – облікова система підприємства містить багато інформації, яка є комерційною таємницею. Звісно, підприємство не зацікавлене в її розголошенні й має усі підстави для обмеження доступу до неї;
– відсутність відповідних знань і навиків, необхідних для отримання чи перевірки інформації, – для того, щоб отримати чи перевірити зокрема фінансову інформацію, необхідно мати певні знання і навики з техніки та методики ведення бухгалтерського обліку;
– значні обсяги діяльності – діяльність більшості підприємств складається з великої кількості господарських операцій, що значно ускладнює перевірку інформації без залучення сторонньої допомоги, зокрема аудиторів, які володіють методикою вибіркової перевірки.
Усі перераховані фактори схиляють користувачів інформації до використання аудиту як способу зниження інформаційного ризику.
Аудиту, як і будь-якому іншому виду підприємництва, притаманні ризики. Саме аудиторські ризики і є об’єктом розгляду цього навчального посібника.
Посібник можна умовно поділити на дві частини. У першій частині (перші два розділи) описані теоретичні основи ризиків аудиторської діяльності: їх сутність, структура, джерела виникнення та фактори впливу. Друга частина (третій, четвертий і п’ятий розділи) розглядає проблему управління ризиками аудиторської діяльності; його структура відповідає послідовності етапів процесу управління ризиками: ідентифікація, оцінювання та напрями зменшення.