Вступ

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), останні десятиріччя ХХ ст. і перші роки ХХІ ст. характеризуються небезпечними тенденціями щодо динаміки стану здоров’я населення. Це і проблеми із народжуваністю–смертністю, і погіршення психічного здоров’я, і збільшенням травматизму, і негативні “супутники” способу життя тощо. Наслідком є збільшення навантаження на медиків, в обов’язки яких входить діагностування і лікування людей з метою запобігання хворобам і перетворення хворих громадян на здорових (принаймні “більш хворих” на “менш хворих”).
До негативного становища у галузі охорони здоров’я на європейській території призводить і наростання відмінностей між Сходом і Заходом у рівнях життя, ступенях демократії, освіті, поінформованості тощо.
Поряд із зусиллями медичних працівників, спрямованими на поліпшення здоров’я населення, необхідні і зусилля усіх інших громадян. Саме сприятливі умови життєдіяльності із дотримуванням розумної системи обмежень мають стати нормою, що дасть змогу підняти рівень “громадського здоров’я”.
На жаль, негативні тенденції не завжди усвідомлює широка громадськість. Передовсім це стосується тягаря психічних порушень і відхилень, які, як правило, недооцінюються. Впливають на психічне здоров’я стреси, депресії, неврози, навіть серйозні психози, які є доволі поширеними. На жаль, частка населення з серйозними психічними порушеннями згідно з повідомленими європейськими країнами зареєстрованими даними коливається в межах 1–6 %, хоча показники більшості країн залишаються в межах діапазону 1–3 %. Однак набагато поширенішими є менш серйозні захворювання, котрі часто і не реєструються. Стаються і нещасні випадки, котрі є причиною травм, каліцтв, а також отруєнь, на які припадає близько однієї десятої сумарної смертності (близько 12 % в середньому в Європі). На жаль, зростає смертність і у доволі молодому віці.
Негативні тенденції в динаміці показників здоров’я європейців необхідно мінімізувати усім: і офіційній медицині, і самим громадянам. А як громадянам брати у цьому участь, якщо вони недостатньо обізнані з проблемами будови людського тіла і процесів, що у ньому проходять? Звісно не йдеться про заміну кваліфікованого втручання лікаря власними діями. Ні в якому разі! Втім, була, є і ще довго буде спостерігатися ситуація, коли при відхиленні стану здоров’я від нормального, при дрібних ушкодженнях тіла (забоях, порізах тощо) індивід не звертається до лікаря, принаймні одразу ж після отримання інформації про необхідність “ремонту” організму. Як правило, починається самолікування, на підставі напівсвідомих даних самодіагностики, надання медичної допомоги самому собі – заливання ранки йодом, перев’язування, полоскання горла тощо. Те саме люди радять іншим й інколи їм допомагають. Очевидно, що додаткові знання анатомії і фізіології їм би не завадили.
Але є ще й певні категорії людей, праця яких пов’язана із наданням допомоги іншим. До них належать соціальні працівники, міліціонери, працівники міністерства з надзвичайних си¬туацій, спортсмени та інші індивіди, життя яких сповнене неординарними ситуаціями, коли люди потребують допомоги задля захисту їхнього здоров’я. І тут знання анатомічних і фізіологіч¬них характеристик людського організму є вкрай важливим, здебільшого необхідним для захисту здоров’я.
Зазначені категорії осіб зазвичай не мають медичної освіти, але повинні допомагати людям у збереженні їхнього здоров’я. І тут їм стане у нагоді дещо спрощена, але доволі повна інформація про будову тіла людини і про процеси, що в ньому відбуваються. Саме для цих цілей і підготовано цій невеликий посібник.
Його основою є дані про анатомічні і фізіологічні особливості людини, скомпільовані з широковідомих джерел. Ці матеріали зібрані у дві частини: перша – про загальну будову людсько¬го тіла і процеси в ньому, друга – про можливості практичного набування “квазіанатомічної” компетентності майбутніми спеціалістами, що необхідно їм для практичної діяльності.
Першу частину підготував доктор біолічних наук, професор Л.Д. Кизименко (розділи 1–8), другу – кандидат психологічних наук, доцент І.І. Сняданко (яка виконала і редагування усього посібника) – розділ 9.
Сподіваємось, що цей посібник буде корисним для студентів вищих навчальних закладів НЕмедичного профілю (соціальних працівників, практичних психологів тощо).

Анатомія і фізіологія людини

Анатомія вивчає форму і будову органів і систем людського тіла, які склалися у зв’язку з виконуваними функціями.
Фізіологія досліджує життєві функції організму та його окремих частин.
Будова і функції органів є взаємозалежними, тому їх неможливо зрозуміти відособлено.
Знання анатомічної будови, узгоджених функцій органів і систем дає змогу обґрунтовувати гігієнічні умови праці і відпочинку, заходи щодо профілактики захворювань для збереження здоров’я, працездатності і довголіття людини. Тому гігієна вивчається в тісному зв’язку з анатомією і фізіологією.
Розвиток анатомії пов’язаний з іменами Арістотеля, Гіппократа, Галена, А. Везалія, У. Гарвея, Н.І. Пирогова, П.Ф. Лесгафта, І.І. Мечникова, В.П. Воробйова, В.Н. Тонкова, Н.М. Амосова й інших учених.

Анатомія людини охоплює окремі дисципліни:
- нормальну анатомію, що вивчає будову здорової людини і її органи;
- патологічну анатомію, яка досліджує морфологію хворої людини;
- топографічну анатомію – науку про місцезнаходження будь-якого органа в людському тілі;
- динамічну анатомію, яка вивчає руховий апарат з функціональних позицій, що має велике значення для правильного фізичного розвитку людини.
Анатомія досліджує становлення людини в її історичному розвитку у ході еволюції, використовуючи порівняльно-анатомічний метод. До анатомії примикають гістологія – наука про тканини, та ембріологія, що вивчає процеси утворення статевих клітин, запліднення, зародковий розвиток організмів.
Сучасна анатомія широко використовує експеримент і має у своєму розпорядженні новітні методи дослідження, зокрема сучасну оптику, рентгенівське вивчення, застосовує методи радіотелеметрії, пластичні матеріали, сплави, консерванти і спирається на закони фізики, хімії, кібернетики, цитології тощо.

Фізіологію можна розділити на три частини:
- загальну;
- порівняльну;
- спеціальну.
Загальна фізіологія досліджує основні закономірності реагу¬вання живих організмів на впливи середовища.
Порівняльна фізіологія вивчає специфічні особливості функціонування цілісного організму, а також тканин і клітин організмів, що належать до різних видів.
Порівняльна фізіологія тісно пов’язана з еволюційною фізіологією. Крім того, існують спеціальні розділи фізіології, що вивчають фізіологію різних видів тварин (наприклад, сільськогосподарських, хижих тощо) чи фізіологію окремих органів (серця, нирок, печінки тощо), тканин, клітин.
Для вивчення функцій організму застосовують різні методи. До них належать короткочасне чи тривале спостереження за роботою органів при підвищенні функціонального навантаження, дії на них подразників або при перерізанні нервів, введенні лікарських речовин тощо. Широко використовують також інструментальні методи вивчення, що виключають будь-яке ушкодження тканин і органів тварин. За допомогою різних приладів можна одержати відомості про електричні процеси, що відбуваються в організмі, про стан нервової системи, серця й інших органів.
Сучасні методи дать змогу реєструвати електричну активність будь-якого органа.
За допомогою оптичних методів вивчають внутрішню поверхню стінки шлунка, кишечнику, бронхів, матки тощо.
Дослідження тіла за допомогою рентгенівських променів дає можливість вивчати функціонування травної, серцево-судинної та інших систем здорової і хворої людини.
Усе більшого значення набувають радіотелеметричні способи передавання інформації про фізіологічні процеси. Наприклад, радіотелеметрію застосовують для вивчення стану людини під час космічних польотів.
Для оцінки функціональної активності органів людини широко використовують біохімічні дослідження тканин, рідин організму – крові, спинномозкової рідини, сечі тощо.
Отже, тільки за допомогою всебічного дослідження організму можна глибоко зрозуміти принципи функціонування його на клітинному, тканинному, органному і системному рівнях.
Анатомія і фізіологія становлять основу медичної науки.
Сучасні успіхи медицини вражають: здійснюють операції на мозку, серці, пересадження тканин і відірваних частин тіла, переливання крові, пластичні операції, синтезовані й успішно застосовуються гормони, вітаміни, лікують хвороби і запобігають багатьом за допомогою лікарських препаратів, використовують апарати штучного дихання і кровообігу, штучну “нирку”.