Передмова

Характерним для архітектурної освіти сьогодні стає активне впровадження новітніх технологій. Машинна графіка все частіше використовується в архітектурному проектуванні, іноді як обов’язкова умова замовника для подачі креслень і демонстраційних матеріалів. Найефективнішим використання комп’ютерної графіки є на стадії виконання робочих креслень. Комп’ютерне подання демонстраційних матеріалів архітектурних проектів співіснує з індивідуальним графічним поданням, що дає змогу “персоніфікувати” авторський почерк, надає йому самобутності, унікальності, теплоти і внаслідок цього робить конкурентоспроможнішим. “Ручна робота” адекватніше виражає характер, суть художньої ідеї архітектурного об’єкта. Майстерне володіння архітектурною графікою, уміння швидко і наочно втілити архітектурний образ зачаровує і переконує як замовників, так і фахівців.
Вивчення архітектурно-графічних комп’ютерних програм відкриває нові можливості виконання архітектурних проектів, але ці новації не применшують значення традиційних методів вивчення графічно-художніх дисциплін для архітекторів. Жодна новітня технологія ще не в стані замінити процес ескізування від руки для пошуку нових образів та ідей.
Поняття “архітектурна графіка” виникло в кінці XVIII – на початку XIX ст., коли в академічних школах з’являється спеціальна архітектурна освіта. До XV ст. архітектор або майстер поєднував у своїй особі два фахи – проектанта і будівничого. У Стародавньому Єгипті, Греції, Римі зодчі користувалися кресленнями, шаблонами, моделями, які мало збереглися до нашого часу. У XV ст. творили видатні майстри Відродження (Альберті, Брунеллескі та ін.), які в царині архітектури займалися винятково архітектурним проектуванням. Спеціалізація в архітектурній діяльності сприяла розвиткові архітектурних креслень. Вони стали містити ортогональні зображення плану фасаду та розрізів будівлі, архітектурних деталей, генплану. З XVI ст. в Європі виникають Академії архітектури та мистецтв (Флоренція, Рим, Париж). Мистецтво академічної архітектурної графіки досягає значних висот, з’являється жанр архітектурної фантазії (Піранезі, Брунеллескі, Альберті). Удосконалюються інструменти, технічні прийоми архітектурної графіки.
З кінця XVIII ст. сформувалися основні види архітектурної графіки, які відображають характер проектного процесу і мають назви: ескіз, архітектурне креслення та архітектурний рисунок.
Ескіз (франц. начерк) – попередня ідея художнього твору, виконана у графічній або іншій формі. В архітектурному ескізі визначаються образна характеристика споруди, її розпланування, конструктивне вирішення, технічне обладнання або композиція ансамблю, його зв’язок з навколишнім середовищем тощо. Зображальна форма архітектурного рисунка, схожа на ескіз, може бути складовою частиною креслення, ескізу (антураж, стафаж) або мати самостійне значення (начерки з натури, графічні ілюстрації та ін.).
Архітектурне креслення – графічне зображення споруди, виконане на площині за допомогою креслярських інструментів, з достатньою точністю передає інформацію про просторову форму і розміри споруди, за допомогою художньо-виразних засобів підсилює наочність зображення і виявляє особливості архітектурного об’єкта. Креслення виконуються відповідно до правил та норм архітектурної документації, чинних у країні.
У XIX ст. видатний математик та інженер Гаспар Монж обґрунтував теорію ортогональних проекцій – найраціональніший метод точного зображення предмета на площині. Згідно з цим методом окремі частини архітектурного об’єкта (план, фасад, бічний фасад) паралельно проекціюються на 2 або 3 взаємно перпендикулярні площини.
У діяльності Львівської архітектурної школи у 70-ті роки XIX ст. відбулись істотні зміни, пов’язані з реорганізацією Технічної академії, яку перейменували у Політехнічну школу 18 жовтня 1877 р.
Професор Ю. Захарієвич став одним з творців Львівської архітектурної школи. В основу його педагогічної діяльності було покладено класичні традиції.
Вже на першому і другому роках навчання викладачі разом з студентами проводили наукові дослідження архітектури Львова і регіону. Робота ця фіксувалася фотографіями, рисунками і обмірними кресленнями. Для збирання матеріалів організували невеликі експедиції. Окрім об’ємно-просторового рішення споруд, дослідників цікавили їхні конструкції і будівельні матеріали.
Так, під керівництвом Ю. Захарієвича та його асистента М. Пілецького у 1880–1885 рр. були проведені обмірні практики у Львові, Дрогобичі, Роздолі. Зібраний матеріал: обмірні креслення, фотографії, рисунки – були систематизовані; результатом цієї роботи став альбом “Zabytki sztuki w Polsce”, виданий у Львові у 1885 р.
У 1921 р. Політехнічна школа Львова була перейменована у Львівську політехніку, і в ній організовано Архітектурне відділення, яке мало вісім спеціальних кафедр: нарисної геометрії, загального будівництва, статики, рисунка, історії архітектури, архітектури I, архітектури II, громадського будівництва, а також моделювальні майстерні і фотолабораторію. Ця подія сприяла розвитку архітектурної школи в регіоні.
З 1921/22 н.р. по 1938/39 н.р. теоретичні курси різних дисциплін активно доповнювались практичними заняттями, які сприяли розвитку графічної майстерності у студентів. Так, наприклад, на першому році навчання з 1923 по 1925 роки проф. К. Бартель веде заняття з “креслення з нарисної геометрії А” по 6 годин на тиждень упродовж обох півріч, а з 1925/26 н.р. – по 1931/32 н.р. по 8 годин на тиждень упродовж обох півріч, а надалі – знову по 6 годин. Професор Зубжицький з 1923/24 н.р. по 1928/29 н.р., а потім інженер Осінський з 1929/30 н.р. по 1933/34 н.р. ведуть заняття з “креслення з історії архітектури І” по 4 години на тиждень упродовж обох півріч, а з 1934/35 н.р. інж. Мсчивуєвський має на цю дисципліну 3 години в зимовому півріччі і 2 години в літньому півріччі. Інженер Осінський також веде з 1923/24 н.р. по 1932/33 н.р. “архітектурний рисунок” по 4 години щотижня впродовж обох півріч; у 1933/34 н.р. курс зменьшують на 1 годину, а згодом зовсім скасовують. Професор Садловський з 1923/24 н.р. по 1932/33 н.р. має по 6 годин на тиждень упродовж обох півріч на заняття з “рисунка zdobnicze I”, які полягали у вивченні орнаментів і архітектурних деталей; в 1933/34 н.р. цей рисунок вивчають лише впродовж літнього півріччя, але по 8 годин на тиждень, а згодом вилучають з програми. На “рисунок aktu” художнику Налборчику виділялося по 4 години на тиждень упродовж двох півріч з 1923 по 1933 рр., але згодом предмет вилучають з програми.
Отже, на Архітектурному відділенні найбільша кількість навчальних годин після інженерних предметів (1923/4 н.р. – 1854 години; 1938/9 н.р. – 1080 годин) відводилось на художні дисципліни (1923/4 н.р. – 1618 годин; 1938/9 н.р. – 1562 години).
Треба окремо зауважити, що, досліджуючи архітектурні об’єкти, студенти самостійно вміли їх сфотографувати, тому що мистецтва фотографії вони вчилися у спеціальній фотолабораторії, яку створив в 1920–1921 рр. Д-р Х. Миколаш.
Тобто, студенти вже наприкінці першого року навчання добре володіли художньо-графічними і фотографічними прийомами зображення. Це давало їм можливість вільно і зрозуміло відображати власні ідеї під час вивчення архітектурного проектування на кафедрах Архітектура I (створена Ю. Захарієвичем в 1871 р., яку згодом очолювали: 1910 р. – Е. Ковач, 1914 р. – О. Сосновський, 1920 р. – В. Минкевич, 1931 р. – І. Багенський) і Архітектура II (створена в 1912 р. внаслідок реорганізації кафедр; першим керівником був професор Шишко-Богуш, з 1920 р. – В. Климчак).
Викладачі кафедр Архітектура I викладали архітектурне проектування на II і III курсах, зокрема способи проектування сучасного житлового будинку та його історичний розвиток, екстер’єр, інтер’єр, меблі, архітектурні деталі, залежність від оточення. Завідувач кафедри І. Багенський читав курс “Історія основ архітектури”. Для закріплення лекційного матеріалу студентам необхідно було під час консультацій і вдома виконати обов’язкову роботу – точні копії планів, розрізів, фасадів архітектурних пам’яток, про які йшлося на лекціях. І. Багенський вважав збирання такого матеріалу корисним для студентів. Він говорив студентам: “Потрібно виховати в себе душу і мозок архітектора. Досягти цього можна за допомогою вивчення світової архітектурної спадщини і спадщини предків. Архітектура не може відірватися від життя і від минулого свого народу. Життя – це сьогодення, минуле і майбутне. Минуле нас вчить. Ми побачимо, як архітектура відбивала всі прояви життя народу. Чи це дерев’яні храми, з яких пішли шатрові церкви, чи це храми середньовіччя, які вражають нас своєю красою і глибокою думкою, – всюди ми побачимо відбиття душі народу та його ідеалів. Кожна епоха успадковує відомий культурний капітал попередньої епохи, часто використовує вміло і глибоко” [Особистий архів І.А. Багенського. Фонд 3. Опис 4.84; 4.27; 4.102.]
Програма лекцій на III курсі збігалася з програмою на II курсі, але предмет подавався ширше. Студенти, які зуміли підтвердити успішні знання, отриманні на кафедрі Архітектура I, допускались до навчання на кафедрі Архітектура II. Метою навчання на кафедрі Архітектура II було дати студентам Архітектурного відділення четвертого року навчання знання в галузі архітектурного проектування монументальних споруд.
Викладачі кафедр Архітектура I і Архітектура II вважали, що архітектурне проектування повинно займати головне місце серед дисциплін архітектурної спеціальності, бути ядром навчання, навколо якого повинні об’єднатися науково-технічні і художні дисципліни. Вони намагались розвинути в студентах “широкий архітектурний світогляд і архітектурну інтелігентність”: вважали, що кожний студент має своє обличчя і кожний, хто вивчає архітектуру за покликанням, має схильності, про які іноді сам не знає, і уважний викладач повинен це вгадати і допомогти студентам розвинути свої здібності [Особистий архів І.А. Багенського. Фонд 3. Опис 4. 84; 4.27; 4.102.].
Педагоги бачили мету архітектурної освіти в набутті студентами вміння вирішувати конкретну архітектурну тему, і у формуванні професійного бачення у них, вважаючи себе відповідальними за інформацію, критику, підготовку і контроль за майбутніми спеціалістами.
Отже, зміни, які відбувались на Архітектурному відділенні з 1921 по 1939 рр., були спрямовані на створення фундаментальної архітектурної освіти, що дало змогу створити Львівську архітектурну школу зі своїми власними традиціями і своїм власним обличчям.
Час з 1939 р. по кінець 40-х рр. для Галичини був періодом політичних і державних реформувань, з якими були пов’язані істотні демографічні зміни. Після того, як Галичина була окупована німецькими військами (липень 1941 р.), діяльність Політехнічного інституту припинилася. На базі закритого інституту працювали так звані Інженерні курси, які повинні були давати знання, але не мали права надавати диплом інженера.
Саме для Львівської вищої школи зміни полягали в тому, що після війни існувала тільки одна профілююча кафедра, за назвою кафедри архітектурного проектування, очолювана її проф. І. Багенським до грудня 1966 р. На початку 50-х років проф. І. Багенський об’єднує групу архітекторів, які надалі стали його помічниками і продовжили його діяльність. Це були Р. Липка, А. Рудницький, І. Середюк, які згодом очолили основні навчально-наукові підрозділи.
З 1939/40 н. р. по 1964/65 н. р. зміст дисциплін істотно змінюється: вводиться вивчення російської, української, іноземної мов, курс “Основи марксизму-ленінізму”, але на графічно-художні дисципліни надалі виділяють значну кількість годин.
Так, проф. К. Бартель продовжує читати курс “Нарисна геометрія”, але лише у 1939/40 н.р. цей курс супроводжували практичні заняття – “навчання перспективи” по 2 години на тиждень упродовж обох півріч. Так само по 2 години на тиждень упродовж року 1939/40 н.р., а далі 1944/45–1947/48 н.р. проф. К. Бартель веде “навчання з геометрії”. Рисунок викладає доцент Лям в 1939/40 н.р. і 1944/45–1947/48 по 4 години на тиждень в зимовому півріччі і по 6 годин – у літньому півріччі. З 1949/50 н.р. предмет доповнили скульптурою і аквареллю, кількість годин на тиждень змінювалась: 1949/50–1951/52 – 5 годин на тиждень у зимовому і 4 години в літньому півріччях; 1952/53–1953/54 відповідно 2 і 4 години; а в 1954/55–1964/65 по 4 години в кожному півріччі.
Особливо складним в діяльності архітектурної школи ЛПІ став період після Всесоюзної наради з будівництва, яка відбулася у Москві наприкінці 1954 р., і відомої постанови від 23.08.1955 р. “Про заходи подальшої індустріалізації, поліпшення якості і зниження вартості будівництва”. Наслідком цієї постанови стало скорочення архітектурних кадрів, а також специфічні вимоги до їхньої підготовки.
Зважаючи на постанову і на способи викладання в архітектурній школі, які склались раніше, І. Багенський розробив методику викладання загальної історії і початків теорії архітектури і радянської архітектури в ЛПІ. В основу викладання цих дисциплін було покладено ідею нерозривного зв’язку теорії композиції та історії. Весь фактичний матеріал розглядався як історичний розвиток типів і засобів композиції різноманітних творів архітектури, починаючи від міста, і закінчуючи інтер’єром, тобто, пов’язуючи ці дисципліни з архітектурним проектуванням.
Післявоєний період – до початку 70-х років – був часом, коли Львівська архітектурна школа була вимушена вести важку боротьбу і за своє існування, і за збереження своїх традицій, оскільки декілька разів призупиняли набір студентів на архітектурну спеціальність ЛПІ.
У 60-ті роки на кафедри архітектурного факультету ЛПІ приходять працювати викладачі: В. Блюсюк, Р. Гребенюк, О. Ільяшенко, М. Консулова, В. Кравцов, М. Кузик, Т. Максимюк, П. Марьєв, А. Міщенко, І. Петришин, Б. Посацький, Н. Пучина, І. Файдула, І. Черненко, художники Б. Коропчак, П. Кравченко, Б. Попович та ін. Багато з них опанували традиційні методики, які їм з любов’ю пере¬да¬вали старші професори, і розпочали розвивати їх у своїй подальшій творчій роботі.
Зміни, які відбувались на Архітектурному відділенні після 1940-х років, були спрямовані на збереження традицій Львівської архітектурної школи.
Введення в Інституті архітектури у 2007/08 навчальному році нового переліку дисциплін, їх “укрупнення” і переміщення в часі вивчення під лозунгами “відповідності європейським стандартам” і “вступу в Болонський процес” викликало активні обговорення на навчально-методичних нарадах різних рівнів.
Зміни характеру графічно-художніх дисциплін були настільки значними, що на цю тенденцію необхідно звернути особливу увагу, щоб не втратити традицій і методологічних постулатів, які формувалися поступово, під час багаторічного розвитку.
У запропонованому навчальному посібнику “Проектна графіка” реалізовані сучасні підходи до викладання архітектурної проектної графіки і відтворені класичні методики, за якими вчилися майстри у минулому.
Метою викладення дисциплін “Проектна графіка” і “Архітектурна графіка” на 1 курсі є ознайомлення студентів зі способами побудови зображень архітектурних об’єктів та їх частин за допомогою архітектурної графіки на прикладах класичних архітектурних форм, засвоєння техніки оформлення креслень та їх читання, виконання архітектурного рисунка, формування авторської графічної манери.
Задачами проектної графіки є:
ознайомлення з креслярськими інструментами;
оформлення креслення;
побудова шрифтів;
нанесення розмірів на зображеннях;
вивчення геометричних побудов;
вивчення архітектурних ордерів та композицій з їхнім застосуванням;
формування авторської графічної манери;
ознайомлення з видами архітектурних креслень.
Завдання посібника поступово ускладнюються. Навчальний посібник складений відповідно до робочих програм “Архітектурна графіка” та “Проектна графіка”, які затверджені Міністерством освіти і науки України у 2007 р. Для полегшення розуміння викладеного матеріалу і можливості його самостійного вивчення всі теоретичні положення і завдання ілюстровані кресленнями.
У посібнику доц. Т.М. Клименюк підготувала “Передмову” та част. ІІІ–ІV; доц. Н.А. Консулова – част. VІ, проф. Бевз М.В. – част. V, доц. Х.І. Ковальчук – част. І–ІІ.
Автори висловлюють вдячність рецензентам та незалежним експертам за корисні зауваження щодо поліпшення якості посібника.

Про авторів

КЛИМЕНЮК Тетяна Михайлівна
Кандидат архітектури, доцент кафедри дизайну та основ архітектури Національного університету «Львівська політехніка». Викладає історію архітектури і містобудування, архітектурну графіку і композицію. Досліджує архітектуру України ХІХ-ХХ ст. Автор понад 60 наукових статей, двох підручників з креслення та ілюстрованого словника архітектурних термінів.

КОНСУЛОВА Наталья Анатоліївна (2.05.1948–7.07.2008)
Кандидат архітектури, працювала на посаді доцента кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів Національного університету «Львівська політехніка». Викладала архітектурне проектування і проектну графіку. Автор багатьох публікацій з методики архітектурного проектування.

БЕВЗ Микола Валентинович
Доктор архітектури, професор, завідувач кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів Національного університету «Львівська політехніка», віце-президент Українського комітету ІКОМОС. Автор понад 150 наукових публікацій і методичних видань. Досліджує історію містобудування в Україні та проблеми збереження і регенерації історичних міст.

КОВАЛЬЧУК Христина Ігорівна
Кандидат архітектури, доцент кафедри дизайну архітектурного середовища Національного університету «Львівська політехніка».
Автор понад 20 наукових статей та монографії «Особливості архітектури Львова наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст.».