Вступ

Сучасне промислове підприємство є надзвичайно складним об’єктом для управління. Його особливості полягають у комплексному характері, необхідності урахування економічних, технічних та політичних факторів, складності як технічної, так і організаційної сфер діяльності, тісному зв’язку із зовнішнім середовищем та його складовими тощо. Проблема підвищення рівня ефективності використання ресурсів підприємства в умовах подальшого розвитку галузей і ринків пов’язана передусім з використанням своєчасної та достовірної інформації стосовно зовнішнього і внутрішнього середовища. Забезпечити виконання такої задачі може тільки якісно побудована і ефективно функціонуюча система комунікацій (СК) підприємства.
Бурхливий розвиток інфокомунікаційних технологій як основи сучасних комунікаційних систем призвів до того, що вони перетворилися на один з найважливіших елементів діяльності підприємств і відіграють винятково важливу роль у забезпеченні їх конкурентоспроможності. Враховуючи те, що обсяг зібраних і оброблюваних даних істотно збільшується з кожним днем, підприємствам, які прагнуть відповідати цим вимогам, необхідно підтримувати все більш динамічні та гнучкі інфраструктури, які безпосередньо залежать від якості систем комунікацій, що функціонують на цих підприємствах. Працюючи у все складніших ринкових умовах, від підрозділів, що забезпечують функціонування комунікаційної системи, вимагають надання інформації в реальному часі і з високим ступенем деталізації і прозорості, які необхідні відповідно до багатьох нових стандартів і нормативних актів. Проте керівництву підприємства важливо усвідомлювати доцільність впровадження цих чи інших інфраструктурних рішень, розуміти, наскільки вони відповідають бізнес-стратегії підприємства загалом. Вирішення цих складних завдань неможливе без системного підходу до управління комунікаційною системою підприємства.
Наявність значних розбіжностей у теоретичному та практичному забезпеченні управління комунікаційною системою підприємства загалом та окремими її складовими, відсутність окремих положень та цілісного підходу до взаємодії окремих компонент системи комунікацій, нормативно-правова неузгодженість в цій сфері зумовлюють необхідність розроблення теоретико-методологічних та методичних положень щодо побудови, розвитку та використання комунікаційних систем промислових підприємств на засадах процесно-структурного менеджменту.
У зв’язку зі скороченням бюджетів і ресурсів промислових підприємств, посиленням нормативних вимог стає очевидною необхідність управління ефективністю комунікаційних систем в умовах, що постійно й стрімко змінюються. Менеджери підприємств розуміють, що ключове значення має наявність необхідної інформації в потрібний час. У результаті обсяг зібраних і оброблюваних даних істотно збільшується з кожним днем. Підтвердженням цього можуть слугувати дослідження, оприлюднені фахівцями компанії Gartner, котрі прогнозують, що до 2012 р. підприємства матимуть справу з обсягами даних, які в 30 разів перевищують обсяги даних 2002 р. За даними компанії Buzzback, 60 % менеджерів підприємств зазначають, що з кожним роком доступний їм обсяг даних для прийняття управлінських рішень збільшується вдвічі або втричі. Понад 70 % стверджують, що зараз за день вони приймають більше управлінських рішень, ніж рік тому, понад 50 % констатують те, що на прийняття цих рішень у них тепер є менше часу, а 49 % вважають, що вони втрачають ділові можливості [83]. Тому зараз, більш ніж будь-коли, підприємствам, які прагнуть відповідати цим вимогам, необхідно підтримувати все динамічніші та гнучкіші інфраструктури, які безпосередньо залежать від якості систем комунікацій, що функціонують на цих підприємствах. Така ситуація спричиняє гостру необхідність у методологічному та методичному забезпеченні щодо аналізування стану та формування перспектив розвитку комунікаційних систем підприємств на засадах комунікаційного менеджменту. Це слугуватиме основою для реалізації оперативних та стратегічних заходів щодо побудови, вдосконалення та використання СК з метою підвищення
ефективності їхнього функціонування.
Метою монографії є розроблення теоретико-методологічних та методико-прикладних засад комунікаційного менеджменту промислових підприємств, основними етапами якого є: планування побудови, модернізації, забезпечення функціонування системи комунікацій; організування СК (формування архітектури взаємозв’язків, організаційних структур управління системою тощо); мотивування працівників комунікаційної системи з метою забезпечення високого рівня функціонування СК; контролювання планових показників роботи СК та регулювання функціонування комунікаційної системи у випадках відхилення реальних показників від запланованих; формування методів КМ та їх трансформування в управлінські рішення.
Методологічною основою дослідження є сукупність принципів, прийомів наукового дослідження, загальнотеоретичних та спеціальних методів дослідження. Під час дослідження використано такі методи: системний – для розроблення концептуальних засад комунікаційного менеджменту, розкриття його основних етапів, побудови типової комунікаційної системи промислового підприємства, для формування систем мотивації працівників сфери комунікацій, індикаторів діагностики стану комунікаційної системи; морфологічний аналіз – для уточнення
та розвитку понятійно-категорійного апарату за проблемою дослідження; абстрагування і формалізації – для формування методологічних положень щодо аналізування систем комунікаційного менеджменту; параметричні (дисперсійний і кореляційний аналіз) і непараметричні (коефіцієнт збігу знаків, коефіцієнт асоціації, коефіцієнт контингенції, ранговий коефіцієнт кореляції, метод єдиної подібності, метод єдиної різниці, сполучний метод подібності й різниці); статистичні методи дослідження – для формування методичних рекомендацій з аналізування розвитку систем комунікаційного менеджменту промислових підприємств; статистичний аналіз – для аналізування стану розвитку систем комунікацій промислових підприємств України та Львівської області; метод групування – для розроблення класифікації ідей комунікаційного процесу, систем комунікаційного менеджменту, методів комунікаційного менеджменту, методів аналізування систем комунікацій, критеріїв та індикаторів; структурно-логічний аналіз – для розроблення методичних положень щодо аналізування СК, для розроблення графічної моделі комунікаційного процесу, для формування моделі взаємозв’язків між підсистемами комунікацій і інтелектуального капіталу в системі управління промисловим підприємством; економіко-математичного моделювання – для розроблення методичних положень визначення опосередкованого планового економічного ефекту від впровадження (удосконалення) комунікаційної системи, діагностики СК, формування моделі декомпозиції завдань та інформаційних потоків залежно від ступеня централізації та децентралізації управління; графічний – для наочного представлення теоретичного і методичного матеріалу.
Інформаційну базу наукової роботи сформовано на основі праць вітчизняних та зарубіжних науковців у сфері менеджменту, комунікаційного менеджменту, інфокомунікаційних технологій, економічного аналізу, оцінювання управлінської сфери функціонування підприємств; статистичних даних Державного комітету статистики України про стан та розвиток промислових підприємств; звітності та первинної документації промислових підприємств Львівщини; результатів опитування та анкетування менеджерів промислових підприємств Львівської області; нормативно-правових актів, що стосуються управління та розвитку систем комунікаційного менеджменту.
Основними результатами теоретико-методологічного та методико-прикладного характеру, отриманими в науковій роботі, є такі: уточнено та розвинуто понятійно-термінологічний апарат системи комунікаційного менеджменту; розроблено концептуальні засади комунікаційного менеджменту на засадах процесно-структурного підходу; розвинуто класифікації інформації, комунікацій, ідей комунікаційного процесу, комунікаційних систем, показників планування СК, працівників СК та їх мотиваційних чинників, методів комунікаційного менеджменту, управлінських рішень; сформовано графічну модель комунікаційного процесу; розкрито особливості взаємодії комунікаційної системи та системи інтелектуального капіталу підприємства; розроблено методичні положення з аналізування чинних комунікаційних систем промислових підприємств; запропоновано методичні рекомендації щодо планування побудови та використання СК на засадах визначення очікуваного (планового) економічного ефекту і граничної ціни системи; удосконалено критерії для оцінювання корисності інформації як об’єкта комунікацій; удосконалено методичні підходи щодо формування комунікаційних систем на підприємстві; сформовано цілі та організаційну структуру управління комунікаційною системою підприємства; розроблено методичні підходи до оцінювання необхідного рівня деталізації та повноти інформації при декомпозиції складних завдань; розвинуто модель формування комунікацій на засадах системи показників оцінювання та формування комунікаційних систем, яка враховує умови декомпозиції завдань та інформаційних потоків між підрозділами та між рівнями управління на підприємстві; сформовано систему мотивації працівників комунікаційної сфери; розроблено методичні положення щодо оцінювання роботи однієї з найважливіших категорій працівників системи комунікацій-програмістів; запропоновано методичні положення формування фонду стимулювання та мотивування працівників СК; розкрито зміст процесу підготовки, прийняття та виконання управлінських рішень у системі комунікаційного менеджменту підприємства і виявлено проблеми у цих сферах; визначено фактори та умови успішного прийняття управлінських рішень під час управління СК.
У монографії сформовано фундаментальні та концептуальні засади комунікаційного менеджменту промислових підприємств. Керівники, власники підприємств, представники органів державної влади тощо, використовуючи запропонований в монографії методичний та нормативно – критеріальний інструментарій, можуть ефективно оцінювати стан та управляти процесами формування та використання комунікаційних систем на промислових підприємствах.