Подаємо з незначними скороченнями текст виступу історика Анни Кос на презентації авторського путівника "Площа Ринок у Львові".

Один з перших буклетів про площу Ринок вийшов у Львові в 1967 році, його автори – працівники Історичного музею. За якийсь час музей видав уже більший буклет, кількома мовами – українською, російською і польською, тиражем 100 тис. примірників. Поширенням інформації про нашу культурну спадщину завдячуємо світлої пам'яті Петрові Жолтовському, який довгі роки працював у Музеї етнографії. Також у Львові в 1970-х рр. сформувалося Товариство охорони пам'яток під орудою Кудина.
Путівників зараз маємо багато, інформації про Львів є досить. Що ж до мого путівника-мініатюри, то перше, що ми намагалися змінити, виправити – то назви кам'яниць. Таблички, котрі висять на будинках Ринку, містять перекручену інформацію, краще їх зняти, щоб не вводити в оману громадськість. Багато допоміг мені Богдан Горбовий з Наукового товариства ім. Петра Могили. Раніші путівники орієнтувалися на польські попередники. Наприклад, більшість польських путівників, коли доходить до будинку № 45, повідомляють: "Тут були кам'яниця Кудличівська і "Під оленем", пізніше вони були об'єднані, перебудовані. Тут деякий час робили пасти до підлоги, була кав’ярня "Атлас", яку любила львівська богема". Світлої пам'яті Володимир Вуйцик, та й я свого часу доклали чимало старань, щоб більше довідатися про цей будинок. 1794 року його було перебудовано. Власник будинку – Христофор Дейма, діяльний член Ставропігійського братства, книгознавець. Історія зберегла нам прекрасний портрет Дейми. Чому ж досі це ім'я не пов'язують з цією кам'яницею? Мало того, деякі високого рівня науковці заперечують проти того, щоб цей будинок згадувався в путівниках під іменем Дейми.

Будинок № 29 у нас часто пов'язують з гайдамаками. Цією сторінкою історії в нас давніше часто спекулювали. Завдяки дослідженням В. Вуйцика вдалося дізнатися цікаву історію. Цей будинок зводився на місці кількох попередніх. Керував будівництвом комендант Львова Коритовський. Він вирішив залучити до роботи кількох гультяїв з ратушевої в'язниці. Спритні хлопці зробили підкоп до сусіднього будинку і почастувалися вином з тамтешнього запасу. Коритовський потім мав судові неприємності. А от гайдамацьке повстання на час зведення цього будинку вже було придушене…

Часто путівники стають для молодих читачів першою інформацією про архітектурні стилі. Площа Ринок – це унікальний ансамбль, де найбільше пам'яток ренесансу, а ще ж тут присутні ґотика, бароко, модерн.
Кожен путівник – то події, факти, імена. Чи всі знаємо, що в ратуші бували посланці Богдана Хмельницького: гетьмани Виговський, Тетеря? Крім гетьманів, згадуємо монарших осіб, котрі бували в Ринку: Петра І, Карла ХІІ, Владислава IV (він на скарги Хмельницького, що його пограбував сусід, відповів коротко: "Маєш шаблю – боронися". Хто його зна, чи не ті слова стали пізніше спонукою для національно-визвольної війни?). А ще Владислав IV закохався у Львові, і то було ціле нещастя для шляхетської Польщі, бо коханою короля стала проста міщанка, від якої він нізащо не хотів відмовитися…

Площу Ринок пов'язують із Весною народів. Тут і на вулиці Вірменській звели барикади.
Студенти Університету і Політехніки були активними учасниками барикад. На одній з барикад майорів козацький стяг і звучала поезія Шевченка. Була така газета "Розмаїтосьці", і в ній польськими літерами транслітеровано Шевченків текст.
Будинок № 20. У другій половині ХІХ ст. належав українцеві Димету, який мав книжкову крамницю з українськими книжками, з Шевченковим "Кобзарем". На протилежній стороні Ринку мешкали вірмени Барончі, з цієї родини походив Тадей Баронч – автор першого погруддя Шевченка. Рідний брат Тадея Баронча – етнограф, активний збирач матеріалів з україніки.

До нашої розповіді про Ринок ми ввели ім'я Юрія Горліса-Горського. Він жив і працював у будинку № 5. Ввели ще одне ім'я – Віталія Юрченка. Колись це ім'я було мов бомба, що розірвало львівське поспільство: багато хто не міг повірити, що ця людина, без паспорта і непомічена ГПУ, могла з Соловків – через цілий Союз! – перебратися за кордон… Юрченко (справжнє ім'я Карась-Галинський) і Горліс-Горський товаришували.
У будинку № 44 товариство українців-емігрантів "Дніпро" випускало альманах, в якому друкувалися між іншим новели Юрченка. Але головне – Юрченко видав у Львові спогади, з яких світ чи не вперше дізнався про сталінські концтабори.

У XVII столітті власник кам'яниці № 37, лікар Ґросваєр, затіяв судовий процес з аптекарями. Йшлося про те, хто має право лікувати хворих. На диво, лікарі процес програли. Вердикт суду звучав так: позаяк аптекарі самі виготовляють ліки, то й повинні ними лікувати хворих, а лікарям нехай лишається практика мануальна…
Площа Ринок пам'ятає і смішні історії, наприклад, з копією Михалківського скарбу. (Нещодавно вийшла книжка Л. Крушельницької і М. Бандрівського про знаменитий Михалківський скарб. Той скарб якийсь час зберігався у Львівському історичному музеї. Дорожили ним неймовірно, він був золотим, високої проби. Радянська влада забрала скарб до Ермітажу, там він, мабуть, досі захований у запасниках. У Львові в музеї залишилася гальванокопія). То якось уночі два офіцери-відставники через дах сусіднього будинку пробралися в музей, щоб викрасти те, під чим прочитали підпис "Золотий скарб", не додивившись дрібнішого – "гальванокопія"…
А ще якось два радянські генерали, яким влаштували екскурсію історичним музеєм, затрималися перед портретом Анни Ярославни, і один з них глибокодумно висловився, мовляв, варто було визволити ще й Францію, на що другий резонно відповів: навіщо нам ті французи, вони, щойно їм щось не так, революцію влаштують…

Одні пам'ятки в Ринку збереглися ліпше, інші гірше; але є група будівель, які, окрім архітектурної цінності, мають велику цінність історичну. Палац Любомирських, будинок № 10, архітектор Меретин. Генріх Любомирський був пов'язаний зі Львовом більше, ніж інші польські патріоти, бо в своєму заповіті наполягав, щоб його багата колекція завжди залишалася у Львові. Але в радянський час музейники і бібліотекарі не раз мусили виконувати вказівки влади і видавати той чи той раритет на вивезення зі Львова. На відкритих платформах польські урядовці вивозили колекцію Любомирського до Польщі… З палацом Любомирських пов'язані НТШ, "Просвіта", створення Музею етнографії. Тут письменник Антон Чехов придбав "Кобзаря". У цьому приміщенні потім працював музей меблів. Пригадую, як музейники на власних плечах носили експонати для Музею меблів, ще й жартували: і чого ті англійські меблі такі важкі. Напевно, в світовій практиці немає випадку, щоб у будинку, в якому бували славетні люди – Франко, Леся Українка, Етель Ліліан Войнич, Коцюбинський, – в будинку, де працював унікальний музей, вже в наш, незалежний, час влаштувати такий кіч – "кав'ярню-копальню" з низькопробними сувенірами на догоду туристам. А я була свідком, як польська туристка допитувалася у службовців, де ж тепер музей, що ж тут тепер діється, – і, не дочекавшись зрозумілої відповіді, гнівно сказала: "Дикуни!"

Прикро говорити про недбале ставлення до пам'яток у наші часи. Прикро слухати, що Музей зброї, філію Історичного музею, хочуть на догоду модерним тенденціям перетворити на інтерактивний музей, відмовившись від принципу "руками не трогать". Добре пам'ятаю, як крали дрібні експонати в радянські часи…
За двадцять років української влади на площі Ринок відреставровано лише два будинки. Для будинку Бандінеллі зроблено було багато, але й тут – проблеми з виконанням дренажних робіт, малюванням фасаду, після якого зник рідкісний орнамент. А як дбайливо поляки відновлюють свої пам’ятки у Львові! Подивіться лише на бездоганно виконану реставрацію Латинського собору – і для порівняння на стіну кам'яниці № 23, що навпроти: фасад уже обсипається… Ми самі занехаюємо своє місто, на жаль.
Мій путівник площею Ринок, мабуть, не бездоганний, але цією книжечкою я хочу промовити до людей, особливо до молодих. Молоді повинні знати своє місто.