Вступ

Проблема підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, зокрема галузі машинобудування, в умовах подальшого розвитку економіки, крім інших проблем, пов’язана з розробленням науково обґрунтованої концепції оцінювання вартості їхнього економічного потенціалу з метою демонстрації величини капіталу і використання цих показників системою управління підприємством. Визначення результатної діяльності підприємства на основі системи показників, індикаторів, критеріїв і факторів, які її характеризують, є одним із найпроблемніших і найскладніших завдань сучасної науки і практики. Нині для оцінки ефективності перевага надається вартісним критеріям (концепція створення вартості домінує над прибутковою). Завдяки широко розкрученій капіталізаційній ефективності, парадигма управління й оцінювання функціонування підприємства за критеріями створення вартості стає дедалі значущішою бізнес-концепцією та теорією фінансового менеджменту.
Проблеми оцінювання та управління потенційними можливостями підприємств актуалізовані сучасними динамічними процесами розвитку глобальної економіки, під дією якої посилюється нобільність капіталу. Важливість проблеми формування вартості та її максимізації визнають майже усі економісти і фінансові аналітики: вона вважається вимогою реальної економіки, оскільки інвесторам і менеджерам потрібно знати, як функціонує капітал у певному економічному просторі (державі), яка його вартість, рівень створюваної ним економічної доданої вартості як ефективність використання наявного ресурсного потенціалу, зокрема за базовими галузями. Великі транснаціональні корпорації, реалізуючи глобальну стратегію на ринку продукції, водночас задають правила корпоративних відносин та методику оцінювання ефективності галузевих суб’єктів. Поглиблення інтернаціоналізації та глобалізації господарської діяльності, розширення всебічних міжнародних зв’язків є домінуючою тенденцією сучасного стану світового господарства. За цих умов розробляються загальноприйняті правила, які посилюють регулятивну систему корпоративних відносин, – загальноприйняті принципи (стандарти), що лежать в основі ефективного корпоративного управління.
Динамічний розвиток світового ринку машинобудівної продукції не дає змоги вести мову про набуття або використання у найближчій перспективі вітчизняними підприємствами конкурентних переваг. Хоча українські підприємства машинобудівного комплексу здебільшого зорієнтовані на внутрішній ринок, але важливим є їхня інтеграція у світогосподарські зв’язки – міжнародна співпраця, спільна діяльність, доступ до кредитних, інвестиційних ресурсів та інноваційних продуктів. Інтеграція зумовлює формування системи менеджменту, орієнтованого на вартісні критерії. Для забезпечення репрезентативності стратегій інноваційного типу, позаяк машинобудівна галузь найбільш залежна від інноваційних чинників, та демонстраційних спроможностей всіх економічних ресурсів вітчизняним підприємствам доцільно визначати свою ефективність за вартісними критеріями (рівнем капіталізації).
Оцінка інноваційної діяльності через прямий показник фінансової ефективності ускладнена, – вартісні ж показники дають змогу певною мірою інтегрувати результативність операційної, інвестиційної і фінансової діяльності та рівень ефективності корпоративної структури, формуючи в такий спосіб передумови розвитку і вартості потенціалу (капіталізаційну ефективність).
Разом з тим, за сучасних підходів до оцінки капіталізаційної ефективності, пропонованої численними методиками моделей і систем оцінювання результатної діяльності підприємства з використанням різноформатних (формалізованих і неформалізованих) показників, користувачі інформації перевантажені різного роду складовими індикативної основи. Ця проблематика ускладнюється моделями, які в своїй основі спираються на неформалізовані показники як значущіші фактори; в більшості пропонованих моделей використовують значну кількість різноаспектних нефінансових показників, проте проблема оцінювання ефективності економічного потенціалу, як і його вартісних характеристик, залишається, а, можливо, поглиблюється з пропонуванням нових. У багатьох публікаціях привертається увага до потреб системної методологічної узгодженості показників – формалізації вимог інформаційного забезпечення та науково обґрунтованого з’ясування впливу окремих факторів (вартісних, прибуткових) на оцінені результати діяльності підприємства.
В умовах трансформаційної української економіки різні аспекти ефективної діяльності підприємств стають темою вітчизняних економістів і фінансових аналітиків. Актуальність економічних досліджень у фарватері побудови інструментарію оцінювання і формування вартості підприємства зумовлена тим, що ефективна діяльність у постіндустріальному економічному середовищі оцінюється вартісними критеріями, а рівень капіталізації вважається індикатором розвитку економіки як системи й окремих підприємств як її складових. Проте різна структура глобального економічного середовища, складові інвестиційної діяльності, інтеграційні тенденції в економіці різних країн все ж передумовлюють використання різних методів оцінювання потенціалу й ефективності функціонування суб’єктів діяльності.
Для якісної характеристики методологічних основ систем вимірювання у монографії досліджуються теоретичні і практичні питання, що стосуються основоположних підходів до показників, індикаторів та методик оцінки економічної вартості та вартісних критеріїв для оцінювання ефективності економічного потенціалу підприємства; основних теоретичних концепцій, які формують систему вартісних показників, та їхнього практичного застосування; міжнародного і вітчизняного досвіду демонстрації економічними суб’єктами вартості сукупного капіталу, репрезентованого сукупними економічними ресурсами, наявними у підприємства. Об’єктом дослідження є методологічний потенціал та методичний інструментарій інформаційно-аналітичної бази оцінних моделей.
У монографії досліджується економічна природа формалізованих і неформалізованих показників фінансового і нефінансового характеру, які використовуються у різних моделях і концепціях оцінювання вартісних параметрів як показник ефективності; наводиться аналіз теоретичного базису та аналітичних можливостей загальновизнаних систем вимірювання для інформаційно-аналітичного забезпечення управлінських рішень. Контекстно концептуальними засадами монографічного дослідження є зіставне порівняння прибуткової і вартісно-орієнтованої концепцій вимірювання ефективності функціонування господарської одиниці; дослідження обґрунтованості зміни парадигми оцінювання наявного економічного потенціалу підприємства від оцінно-статистичної до капіталізаційної ефективності. Аналізуються можливості використання формалізованих показників для оцінки синергетичної продуктивності матеріальних і нематеріальних (неосяжних) активів. Розглянуто можливості методологічної спроможності сформулювати систему вимірювання, що ґрунтується на показниках фінансової звітності з урахуванням незначної кількості неформалізованих показни ків для оцінювання вартісних параметрів підприємств вітчизняної економіки.
Останніми роками економістами було запропоновано численні методики і моделі вимірювання ефективності з використанням широкої “комбінаторики” критеріїв, індикаторів та показників. Ця монографія, крім дослідження методологічного потенціалу цих систем вимірювання, пропонує ще один погляд на систему вимірювання вартості та ефективності економічного потенціалу. Відповідно до теоретичних засад зроблена спроба обґрунтувати можливість органічного поєднання очевидних переваг пропонованих методологічних розробок для оцінних моделей з доказовим потенціалом формалізованої аналітики. На цій основі запропоновано концептуальні засади формування вартості вітчизняними підприємствами машинобудівного комплексу.
Наведені виклади, цитати з різних теорій, у якому б контексті вони не були тут подані, не означають категоричного заперечення їхньої аргументованої інтерпретації чи вірогідності або правильності. Їх наведено для того, щоб розкрити багатогранність і глибинний зміст розгляду і тлумачення “економічного оцінювання вартості й ефективності потенціалу” як категорії, вказати на різноманітність підходів та полемічну реакцію на їхню “методологему”, концептуальні пастки та інші хиби, окреслені різними авторами; автор цієї монографії дотримується думки про надмірну складність виниклої проблеми.