Передмова (фраґмент)

Електроустановки, які належать до найпоширеніших технічних систем, є джерелом підвищеної небезпеки. Практично всі люди є споживачами електричної енергії, мають справу з електроустановками в побуті, на виробництві, у громадських місцях.
Положення безпечної експлуатації електроустановок повинні враховувати вимоги Конституції України щодо захисту життя і здоров’я громадян. Вони викладені в Законах України “Про охорону праці”, “Про захист прав споживачів”, у державних стандартах з охорони праці, стандартах з електробезпеки та інших нормативних документах. Закон України “Про охорону
праці” визначає основні положення стосовно реалізації конституційних прав громадян на охорону їхнього життя і здоров’я під час трудової діяльності та принципи державної політики у сфері охорони праці. Зокрема ст. 28 цього Закону визначає: “Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються ... не рідше одного разу на десять років”. Згідно з цією вимогою повинні бути переглянуті багато стандартів колишнього СРСР, які зараховані до нині чинних в Україні Державним реєстром міжгалузевих нормативних актів про охорону праці.
Електробезпека як система засобів і заходів, що забезпечують захист людей від шкідливої і небезпечної дії електричного струму, електромагнітного поля і статичної електрики, органічно поєднує дві складові:
– систему поглядів, підходів, теорій, завданням якої є визначення кількісних значень допустимих параметрів шкідливих і небезпечних електричних дій для будь-якого збігу умов і обставин ураження;
– систему технічних і організаційних заходів, що забезпечує обмеження можливих електричних дій до допустимих значень.
Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що сьогодні електробезпека не цілком відповідає окресленим завданням.
Електричний струм належить до найскладніших подразників організму, фізіологічні і патофізіологічні механізми ураження до кінця ще не з’ясовані. Електротравма моноетилогічна за фактором ураження, але поліпатогенетична за ушкодженнями в різних системах організму залежно від умов ураження.
Велика кількість виконаних на людях експериментальних досліджень стосуються, хоч і важливих, але часткових проблем, одержані результати неможливо або важко узагальнити і перенести на інші умови.
Існує принципова суперечність між гуманними цілями досліджень дії струму на людину та не завжди гуманними, а інколи й близькими до злочинних, методами проведення досліджень.
Більшість досліджень стосуються одного механізму смертельних уражень – фібриляції серця і практично ігнорують шкідливі дії струму та інші механізми смертельних уражень, зокрема, ураження нервової системи.
Відсутні безпечні інструментальні методи одержання кількісних характеристик для порівняльної оцінки небезпеки різних дій. Тому нормування небезпечних для людини значень короткочасних струмів як в Україні, так і за кордоном базується поки що на одному механізмі ураження – фібриляції серця.
Допустимі за чинними нормативами напруги дотику і струми крізь тіло людини не гарантують збереження життя людини за інших механізмів ураження, а також того, що вона не буде травмована, не буде заподіяно шкоди її здоров’ю.
Підвищення рівня електробезпеки за рахунок зниження допустимих напруг дотику і струмів крізь тіло вимагає збільшення, інколи значного, видатків на обладнання і експлуатацію електроустановок. У зв’язку з цим актуальним є розроблення схемно-технічних вирішень електроустановок, в яких підвищення рівня електробезпеки досягається за прийнятних економічних показників.
Стан електробезпеки в Україні не можна визнати задовільним. Щорічно в Україні гинуть від ураження електричних струмом близько 1500 осіб, з них – близько 300 дітей. Приблизно в 5–6 разів більше осіб одержують електротравми, що зумовлюють тимчасову чи сталу втрату працездатності.
Наведене обгрунтовує необхідність розвитку теорії електробезпеки як основи нормування допустимих для людини електричних дій з врахуванням сучасних уявлень про природу електротравматизму та розроблення на цій основі засад синтезування схемно-технічних вирішень електромереж з підвищеною електробезпекою.
Виконаний аналіз джерел готової інформації показав, що для подальшого розвитку електробезпеки з метою її повнішої відповідності вимогам Конституції та Законам України необхідне з’ясування закономірностей, яким підпорядковані електрофізичні властивості тіла людини, розроблення методики одержання достовірної інформації про електричні властивості тіла людини в широкому діапазоні електричних дій на підставі даних безпечних експериментів; синтезування адекватних моделей тіла людини для різних шляхів струму в тілі і розроблення методики кількісної оцінки дії струму на людський організм, зокрема, на його нервову систему, встановлення умов травмування організму електричним струмом, обґрунтування нормативів на допустимі електричні дії, які б усували одержання електротравм; формування теоретичних засад синтезування нових схемно-технічних вирішень електроустановок, що забезпечують дотримання згаданих нормативів за прийнятних економічних показників. Спробу відповісти на частину згаданих тут актуальних запитань електробезпеки зроблено в цій монографії.