Останніми роками в Україні побачила світ низка видань, присвячених єврейському театрові, зокрема „Украденная муза” М. Лоєва (Київ, 2003), „Історія єврейського театру у Львові” Т. Степанчикової (Львів, 2005), „Сміх крізь сльози: єврейський театр у Східній Галичині і на Буковині” Доріс А. Карнер (Львів, 2008). До різноголосся цих видань долучилася 2007 року і монографія Віктора Проскурякова та Богдана Гоя „Культурологія єврейського театру України в контексті часу, дії і архітектури”. Торкаючись назагал історії єврейського театру, автори докладно зосереджуються на питаннях архітектурних, присвячених досвідові проектування й побудови єврейських театрів у світі й в Україні.
Про національні феномени в українській театральній архітектурі розповідає доктор архітектури професор Віктор Проскуряков.
– Вікторе Івановичу, Ви досліджували архітектуру українського театру (монографія „Архітектура українського театру. Простір і дія”, яка витримала два видання), тепер ось видали книжку про культурологію єврейського театру. Які ще національні театри в Україні мають власне „архітектурне обличчя”, варте дослідження?
– Думаю, обов’язково треба писати про польський театр. Бо польський театр у Великій Польщі й, скажімо, у Львові – різні явища. Недарма знаменитий польський драматург Олександр Фредро вважав себе галичанином, львів’янином. Діяльність у Львові польських труп, режисерів – Войцеха Богуславського, наприклад, а в наші часи Збіґнєва Хшановського – безперечно заслуговує на увагу.
Слід розкрити німецьку театрально-видовищну культуру: маємо багато явищ на сході, на півдні України. У східній Україні, зокрема на Харківщині, були цілі католицькі поселення – французів, німців, італійців – і при їхніх храмах відбувалися театральні дійства. Варто висвітлити видовищну діяльність болгар.
Незаслужено обійдено увагою нині російський театр. В Україні російський театр зазнавав потужного впливу місцевих культур: колишній російський імператорський театр у Києві, тепер – Національна опера імені Шевченка; сучасний російський театр драми імені Лесі Українки в Києві... В Україні діяли також англійські театри, наприклад у Коломиї.
– Ви стверджуєте, що єврейський професійний театр зароджувався зокрема в Україні...
– Так, зокрема і в Україні. У нашому дослідженні ми заперечуємо однозначність твердження, нібито єврейський професійний театр зародився у XVIII ст. у середовищі німецьких євреїв. Єврейську культуру великою мірою зберегла і примножила культура українська. Наприклад, недарма з’явився термін „бродерзингер” – „співак з Бродів”. Про споруди єврейських театрів – „комедіяльні” – у Львові згадують старі документи, наприклад, Йосифінська метрика. Іван Франко розповідає про те, як наприкінці XVII – на початку XVIIІ ст. львівські владці навіть давали євреям податкові пільги за те, що театральною діяльністю ті розширювали культурні обрії львів’ян. Єврейська спільнота мала свої театральні колективи, сцени, стаціонарні приміщення у Києві, Львові, Чернівцях, Дніпропетровську, Одесі, Харкові, Рівному, Житомирі, Бродах...
Не забуваймо, врешті, що саме Україна дала єврейській і світовій театральній культурі Соломона Рабіновича – Шолом-Алейхема...
– На який суспільний і науковий резонанс розраховуєте своєю книжкою?
– Ми хочемо ще раз підкреслити очевидне: українська культура віддавна інтегрована з іншими культурами світу. Нема води французької чи американської – є просто вода, але у Франції вона має свій смак, в Америці – свій. Отак і з культурою, з театром. Єврейський театр в Україні – це сотні місць, десятки будівель...
Єврейський театр в Україні як явище і сьогодні існує, нехай і мало збереглося спеціально збудованих приміщень. Існують пісенні, театральні фестивалі, наприклад, „Сузір’я Лева” у Львові. Для потреб товариства „Хесед-Ар’є” архітектори Львівської політехніки нещодавно спроектували театр-студію...
Нехай лишилася десята частина з того, що було раніше, – але ж є! А що більше будемо пізнавати світи інших культур, то ліпше зрозуміємо, хто – ми.

Розмовляла Ірина Лонкевич

Докладно про книжку