Побачила світ книга сучасного українського літературознавця, історика, письменника Валерія Шевчука «Пізнаний і непізнаний Сфінкс. Григорій Сковорода сучасними очима: розмисли».
Читач знайде тут немало невідомого про життя й творчість філософа і зможе реально пізнати його моральне вчення про людину та світ.
«Отак i постав Г. Сковорода переді мною, як пізнаний i непізнаний Сфінкс. Цей символ був одним із улюблених у мислителя, про Сфінкса в нього є навіть притча, кількаразово він згадується i в філософських трактатах. Суть цієї фабули така: коли до Сфінкса приходили мандрованці, він задавав їм загадку, а тих, що не могли її розгадати, немилосердно вбивав. Чому ж я ототожнив Сковороду зі Сфінксом – чи ж він когось убивав? Але в мислителя, як побачив читач, ознайомившись із цією книгою, нічого нема однозначного й буквального, а все розглядається в дуалізмі. Отож загадка, яку задавав Сковорода своїм читачам чи слухачам (а читач завжди є мандрованцем, котрий шукає в книгах одкриття для своєї душі), - це i є його твори, а певною мірою i він сам, бо жив, як учив. Тим-то читач, котрий не розгадав цієї загадки, бував «убитий» тим, що не дійшов до пізнання його науки, а це могло статися, коли не виховав у собі внутрішньої людини, бо тільки внутрішня людина могла б ту загадку розгадати, а це значить – пізнати. Таким чином у кривотлумача його думок, а заодно i в того, хто не посилив розгадати загадку, нема доступу в його духовний храм чи в «гострогірне місто», що зветься ще Горньою республікою, а неприсутність у чомусь хіба не є небуттям? Ті ж, що загадку розгадали, дістали змогу користуватися премудрістю Сфінкса-мислителя, а Премудрість, за його знаком, є присутність Бога в людині.
Отже, ще живучи у світі, Сковорода був пізнаний i непізнаний. Пізнаний нешироким колом його приятелів та прихильників (через це й були його приятелями i послідовниками), а не пізнаний тією «черню» (байдуже, чи це простолюдин, чи людина високого стану), яка жила лишень «черевною філософією» i не ростила в собі внутрішньої людини: саме такі розпускали про нього вимисли й брехні, й наклепи, про що в нас була достатня мова. І після смерті Сковорода залишався пізнаний i непізнаний. Про нього писали, з нього дивувались, але осмислити не могли, та й не дуже дбали (за винятком одиниць), через що загадки його Премудрості не могли розгадати, відтак були «убиті» як читачі його творів, були й такі, що на нього злословили i його огуджували, суті його так i не пізнавши»(цитата з книги.
Фінансував вихід видання у світ Фонд Леоніда Кучми "Україна".

За матеріалами УНІАН
culture.unian.net