Вступ (фраґмент)

Спосіб пов’язання архітектури з природою є одним з принципових питань архітектури. Терміном „природа” ми окреслюємо сукупність особливостей рослинного і тваринного світу, кліматичних умов, рельєфу тощо будь-якої місцевості, країни; навколишнє географічне середовище. Термін „архітектура” вживається у такому значенні: система будинків та споруд, що формують середовище для життя і діяльності людини; предметом діяльності архітектури є також простір населеного пункту загалом, містобудівництво. Середовище чинить вирішальний вплив на формування й розвиток особистості людей. Разом з тим під впливом діяльності людини середовище змінюється, перетворюється, а в процесі цих перетворень змінюються і самі люди. Формування середовища людини є головним предметом архітектурної творчості.
Архітектура довкілля завжди є певним компромісом між елементами природного та антропогенного походження, які разом формують складну єдність. В архітектурному образі об’єкта залежно від обставин, традицій, характеру цієї конкретної культури, а також залежно від творчого обличчя тих, хто це середовище формує, може переважати орієнтація на штучні або природні елементи.
Кожний народ, кожна культура під час свого історичного розвитку сформували свій власний, особливий, властивий йому підхід до визначення місця і ролі природи у своєму довкіллі. У різних народів це місце і роль далеко не є однаковими. Дві позиції, які існують у стосунку до навколишньої природи, образно можна означити так. Людина може або цуратися і боятися природи, свого природного довкілля, або може добре знати, любити це довкілля, жити разом з природою та розумно нею володіти.
Традиційна українська архітектура така, як вона історично склалася від найдавніших часів, є дуже тісно пов’язана з навколишньою природою, з ландшафтом. Пов’язання з краєвидом, з природою – це загальновизнана особливість, характерна ознака української архітектури. Це ствердження сприймають як таке, що не потребує доведень. Визначні дослідники і громадські діячі, публіцисти, письменники, мандрівники, описуючи Україну минулих часів, завжди відзначали пов’язання української архітектури з природою як незаперечний факт. Тісний зв’язок української архітектури з природою отримав відображення у творах художньої літератури, в мистецтві. Україна – це край чудової природи, а традиційні міста і села України є ніби створені з цієї природи, неначе виростають з неї. В Україні архітектуру від природи відділити неможливо. Це одна з притаманних ознак української архітектури.
Але, незважаючи на те, що проблема пов’язань архітектури з природою має таке величезне значення, це питання дотепер не є висвітлене в науковій літературі спеціальними дослідженнями. Практично усі дослідники підкреслюють велике значення природи в українській архітектурі, але цього явища не аналізують. З цього питання публікують тільки короткі статті або розглядають його у контексті узагальнених досліджень. І сьогодні немає ще відповіді на запитання, в чому, конкретно, ця особливість полягає? Чому ми кажемо, що українська архітектура є пов’язана з природою? У чому конкретно полягає внесок української архітектури в цьому контексті у світову культуру? Яку роль відігравала та відіграє природа, природне довкілля в минулому і тепер в архітектурі України? Які загальні настанови ми маємо прийняти щодо того, щоб цілеспрямовано діяти далі?
У навчальному посібнику коротко викладено основний зміст дослідження, яке було виконане у Львівській політехніці. Цей посібник призначений насамперед для спеціалістів, а також для студентів і аспірантів архітектурної спеціальності, які бажають отримати необхідні їм знання з української архітектури.