Вступ (фраґмент)

У самому серці Волині на берегах р. Стир, посеред широкої заплавної рівнини, в оточенні сучасного багатоповерхового міста здіймаються в небо величні мури колись могутніх оборонних споруд. Потужні цегляні стіни на кам’яному підмурку нагадують кожному про давнину, таємниці якої все ще зберігає у своїх надрах ця квітуча рівнина. Пам’ять минулих століть закодована, ніби сигнали на магнітній стрічці, на безлічі дрібних уламків глиняного череп’я, рештках кістяних та металевих предметів, напівзотлілих дерев’яних балках, що інколи виринають з-під ковша екскаватора під час земляних робіт у Старому місті. Дивом уцілілі в центрі великого міста, ледве помітні серед буйного різнотрав’я острівці в заплаві, що витягнулися ланцюжком вздовж головного русла Стиру, навічно поховали у своїх болотяних нетрях спомин про перших мешканців цього благодатного краю.
Лучеськ — город посеред лугу — столиця древньої Волині й найдавніше місто у цьому краю лісів та озер. Таємниці сивого минулого міста оповиті багатьма легендами. Одна з них, записана в 1830-ті роки у місцевих істориків-краєзнавців письменником Юзефом Ігнаци Крашевським та поширена Адамом Войнічем та Мечиславом Орловічем на початку XX ст., розповідає, що Лучеськ було засновано князем дулібів Лукою одночасно з Києвом та названо на честь засновника. Історію розбудови міста польський історик XV ст. Ян Длугош пов’язував із діяльністю київського князя Володимира Великого.
За часів Київської Русі Лучеськ був центром князівства, головним містом Східної Волині. На відміну від багатьох давньоруських міст, які зі зміною політичної ситуації внаслідок Батиєвого нашестя занепали чи перетворились у села, Лучеськ продовжував розвиватись як велике місто, важливий економічний та культурний центр українських земель. Сучасний Луцьк — середньовічний Лучеськ — належить до найвизначніших стародавніх міст України, чия минувшина червоною ниткою пронизала історію країни. Тому проблеми дослідження історії Лучеська тісно переплелись із загальним станом вивчення міст в Україні.
Проблеми зародження та розвитку українських міст середньовічної доби тісно пов’язані з формуванням державності. Динаміка містотворення завжди була найважливішим показником соціально-економічного розвитку країни та її цивілізованості. Саме населення міст активно творило політику держави та формувало культуру країни. Все це визначає важливість обраної теми для висвітлення історії України та Волині зокрема.
На жаль, Україна все ще значно поступається багатьом своїм сусідам щодо вивчення проблем рідної історії. Сьогодні цілу низку вагомих досліджень середньовічних міст проведено у Польщі, Росії та Білорусі. На цьому тлі білою плямою виглядає історія міст давньої Галицько-Волинської держави, землі якої від початку епохи державотворення у Східній Європі були предметом запеклих суперечок між сусідніми країнами. З цієї причини вивчення давньої історії наших земель сприймалося загарбниками як пряма загроза збереженню їх панування.
Донедавна середньовічний період історії галицько-волинських земель не досліджували в повному обсязі. Масштабні розкопки відбулися лише наприкінці 1980-х років у зв’язку з розпадом СРСР та пов’язаним із цим національно-культурним відродженням незалежної України.
Початок вивченню середньовічних міст Галицько-Волинської держави (далі — ГВД) поклало бурхливе пробудження національної свідомості у XIX ст. Однак до XX cт. питання про планомірне археологічне дослідження міст ще не ставили на порядок денний. Щойно у міжвоєнний період, насамперед завдяки відродженню національної самосвідомості українців, з’явилися перші здобутки у цій царині. Широку програму вивчення міст Галичини, розпочату Я. Пастернаком у Галичі на кошти митрополита А. Шептицького, вдалося тоді втілити лише частково. Планомірні розкопки у Белзі, Перемишлі, Теребовлі та Звенигороді
Я. Пастернаку вдалося розпочати лише наприкінці 1930-х років.
Після Другої світової війни дослідники середньовічної доби в Україні стали ніби заручниками великої політики. Тому вивчення земель ГВД, навпіл поділеної політичним кордоном між Україною та Польщею, розвивалося залежно від конкретної політичної ситуації. Так, у 1950—1960 рр. на території Польщі було проведено значні планомірні розкопки у літописних Сутейську, Дорогичині, Червені, Вóлині та Перемишлі.
У цей час в Україні теж розпочалося дослідження пам’яток Княжої доби. Проте місцеві, зокрема, львівські археологи “не ризикували” братися за вивчення головних історичних центрів Заходу України. Місцева влада усіляко перешкоджала цій роботі. Тому ця проблематика залишалася прерогативою дослідників із Києва та Санкт-Петербурга (М. Каргер, В. Гончаров), які не боялися можливих переслідувань з боку радянської влади.
З огляду на це основна увага місцевих археологів зосереджувалася переважно на “другорядних” пам’ятках: планомірні розкопки проводили у Пліснеську, Судовій Вишні та Звенигороді. За результатами вивчення двох останніх міст було навіть підготовлено монографічні дослідження, які проте, у зв’язку з початком так званого “застійного” періоду в СРСР та новою національною політикою в Україні, не могли бути опубліковані.
Позитивні зрушення у масштабах польових робіт під час розкопок пам’яток середньовіччя відбулися у 1970—1990 рр. У той період планомірні дослідження княжих міст було проведено в Галичі, Бересті, Пересопниці, Дорогобужі та Белзі. Значно менші роботи велися у Холмі, Червені, Теребовлі, Губині, Василеві, Буську, Львові, Городку, Зудечеві, Любомлі, Чорторийську, Данилові, Перемилі, Муравиці, Камені, Угровську та Чемерині. Об’єктами планомірного дослідження польських археологів в останні роки стали Перемишль, Холм, Сянок, Кросно, а в Україні, навпаки, призупинили розпочаті розкопки.
Щоправда, проведені розкопки та публікації їх матеріалів розкривають лише частково основну проблематику історії цих міст — походження та соціально-топографічний розвиток. Це обумовлено початковим етапом їх археологічного дослідження.
Важливою підставою для вивчення історичних проблем є суцільно розкопані пам’ятки. Такими на сьогоднішньому етапі археологічних досліджень залишаються рештки феодальних дворів. Так, на Волині розкопали городище X—XI ст. поблизу Чарукова, яке було, за висновком його дослідника М. М. Кучінка, “боярською садибою”, а в Галичині — синхронне городище у Судовій Вишні та боярську садибу XII—XIII ст. у Чорнівці. Втраченим для науки виявилося, на жаль, городище — ймовірно, рештки літописного Кам’янця на р. Гуска поблизу Шепетівки: пам’ятку повністю розкопав за примітивною методикою колектив санкт-петербурзьких археологів під керівництвом М. К. Каргера.
Певне значення для вивчення проблеми походження міст, їх архітектури та матеріальної культури мають багатолітні дослідження фортець у Ленківцях біля Чернівців, Уричі (Тустань) в Карпатах, городищ Листвин та Уніяс (Антонівці) у Кременецьких горах.
У руслі розробки проблем українського середньовічного міста у 1988 р., згідно з угодою, підписаною між Львівським історичним музеєм та Луцьким державним історико-культурним заповідником “Старе місто” (далі — ЛДІКЗ), розпочалося планомірне вивчення давнього Лучеська.
Щоправда, державної програми вивчення міст Галицько-Волинської держави донедавна не існувало. Початком цього процесу слід вважати надання двох ґрантів Державного Фонду фундаментальних досліджень у 1993 та 1995 рр. для наукових проектів, спрямованих на вивчення археології середньовічних міст Волині (керівники М. Пелещишин та С. Терський).
Актуальність проблеми вивчення середньовічного Лучеська поглиблюється в наші дні у зв’язку з активною забудовою його центральної частини — території історичного центру. Новобудови призводять до непоправної втрати решток історичних пам’яток, похованих у товщі культурних напластувань, а крім того, істотно спотворюють історичний ландшафт як навколо окремих архітектурних пам’яток, так і в цілому заповідному районі.
У цьому томі викладено історичний розвиток Лучеська протягом X—XV ст., тобто від зародження міста до початку поступової трансформації його соціально-топографічного укладу під впливом ідей Заходу. Нижня межа — X cт. — відповідає періоду утворення найдавнішого суцільного культурного шару на території Лучеська. Верхня межа визначається XV ст. — завершенням процесу перетворення Лучеська у велике середньовічне місто.
Період X—XV ст., коли визначилися соціальні параметри Лучеська — найважливіший в історії міста, проте він найменше висвітлений у писемних джерелах. Лучеськ — одна із столиць Волині, у часи правління князя Любарта був лідером серед міських центрів України. Його розквіт та зросле значення серед східнослов’янських міст у XIV—XV ст. справедливо відобразилися у часто вживаній в документах того часу назві Великий Лучеськ.
Упродовж останніх півтораста років Лучеськ уже не раз був об’єктом спеціальних історичних досліджень. Кожного разу ці розвідки, що виконувалися різними авторами, ставали все ґрунтовнішими та глибшими.
У першому томі подано аналітичний огляд історії міста X—XV ст. Відсутність розроблень окресленої проблеми зумовила необхідність узагальнити та критично опрацювати розмаїті відомості, часто розпорошені у малодоступних для читача виданнях. Особливістю викладу матеріалу є використання поряд із писемними джерелами результатів археологічних та історико-архітектурних досліджень. В основу цього тому покладено археологічні матеріали. Усі положення монографії в міру можливостей обґрунтовано об’єктивними (з точки зору археології) даними розкопок, проведених експедиціями, здебільшого під керівництвом автора тому, зіставлено з даними історичних документів. Отже, методологічною базою дослідження є комплексний аналіз джерел.
У книзі показано суспільно-політичний та територіально-просторовий розвиток Лучеська і його соціально-топографічну структуру, подано відомості про монументальне будівництво, типологію жител та господарських споруд, визначено їх хронологію. Крім того, результати ґрунтовних археологічних досліджень останніх років, а також недокументовані знахідки, зібрані у фондосховищах ЛДІКЗ та Волинського краєзнавчого музею, уможливлюють встановлення етапів становлення й розвитку Лучеська як феодального міста, стану економіки та культури міста, рівня міжнародних зв’язків, військової справи, ролі Лучеська в середньовічній історії Волині та України. Такий детальний виклад його політичної історії значно доповнює попередні історичні монографії про місто.
У виданні вперше досліджуються процес становлення та ранні етапи історичного та соціально-економічного розвитку одного з найдавніших міст України і вперше вводяться в науковий обіг систематизовані авторські матеріали багаторічних археологічних розкопок в Луцьку.
Дослідження Лучеська проводила об’єднана археологічна експедиція Львівського історичного музею та Луцького державного історико-культурного заповідника. У її роботі в різний час брали участь та керували окремими загонами Б. Т. Сайчук (1987—1992), С. В. Терський (1988—1998), В. С. Терський (1989—1990), П. О. Троневич (1992), В. Ф. Семенюк (1996—1998), М. М. Кучінко (1996—1997), М. В. Малевська (1991), Ю. Мазурик (1998).
Археологічні дослідження 1987—1993 рр. значною мірою фінансував ЛДІКЗ. Хронічна відсутність стабільного та повноцінного фінансування зумовлювала проведення частини робіт на громадських засадах. Активну участь у цьому брали ентузіасти — школярі, студенти середніх спеціальних та вищих навчальних закладів Луцька, мешканці міста. З 1994 р. вагому допомогу в проведенні польових робіт надавав Державний Фонд фундаментальних досліджень Міністерства освіти і науки України.