Вступ

Електроенергетична освіта є невід’ємною частиною електротехнічної освіти і розвиває її у напрямі практичного прикладання до завдань електроенергетики. Розвиток електроенергетики неможливо уявити без відповідного вдосконалення системи електроенергетичної освіти. У певному сенсі вона є відображенням найактуальніших і найважчих проблем в електроенергетиці, тому їх вирішення неможливе без життєздатної та високоефективної системи електроенергетичної освіти. Така система електроенергетичної освіти повинна концентруватися на вивченні особливостей складних систем і нових матеріалів, застосуванні передової математики і фізики, широкому використанні економічних принципів. Зростання інтересу студентів останніх курсів до важливості і складності технічних проблем у електроенергетиці є ознакою підвищення зацікавленості цією спеціальністю; однак гарантувати життєздатність електроенергетичної освіти можуть тільки увага уряду та збільшення підтримки базових досліджень промисловістю.

Зупинка чи розвиток?
Електроенергетична техніка є однією з найстаріших частин електротехніки. В історичному перерізі електроенергетична освіта переживала як блискучі, так і важкі часи. З приходом дерегуляції в промисловості й електроенергетиці та збільшенням інтересу до інформаційних технологій, систем зв’язку, напівпровідникової та високоінтегрованої електроніки електроенергетичній техніці послаблено увагу в багатьох технічних навчальних закладах у цілому світі. У свідомості багатьох викладачів-електротехніків електроенергетика значною мірою споріднена з теорією великих систем; багато її проблем знаходиться також в межах теорії автоматичного керування. Але інженери-електроенергетики усвідомлюють, що ця спеціальність є цілком самодостатньою, інтегруючи поряд з тим велику кількість суміжних дисциплін. На відміну від інших напрямів електротехніки, електроенергетична техніка має меншу підтримку від дерегульованої “скупої” промисловості. У недалекому минулому цевідобразилося на низькій популярності серед абітурієнтів і життєздатності електроенергетичних програм в багатьох технічних університетах. Як наслідок, спеціальність було поставлено перед дилемою: об’єднатися з іншими спорідненими напрямами чи розвинути нові актуальні дисципліни електроенергетики, пов’язані з проблемами, що з’явилися в енергетиці та довкіллі.
Додатковим елементом стурбованості є доволі значна складність навчання за електротехнічними спеціальностями і математична підготовка випускників середньої школи. Незважаючи на дані, які свідчать про деяке покращання структури фізико-математичної підготовки у середній школі, позитивне значення, на наш погляд, мають усе ж спеціалізовані довступні курси з математики, фізики, які дають додаткову підготовку як до вступу, так і до безпосереднього навчання, пом’якшуючи, як показує досвід, “шокуючий” вплив інтенсивнішої системи навчання на студентів перших курсів.
Вступ на технічні спеціальності у вищі навчальні заклади залежить від демографічної ситуації, стану національної і міжнародної економік, потреб промисловості й оплати праці в галузі, а також від таких “нематеріальних” факторів, як, наприклад, зацікавленість студентів, стан рекламного підґрунтя вибраного напряму в науці й техніці. Деякою мірою електротехнічні напрями в Україні починають викликати усе більше зацікавлення серед абітурієнтів. На це вказує аналіз конкурсів і прийому останніх років, які вигідно відрізняються від занепаду середини 1990-х років. Ситуація в електроенергетичній освіті сьогодні стає усе привабливішою також з огляду на стійке зростання потреби в інженерах-електриках на ринку праці. Студенти останніх курсів, як правило, впевнені у своїй початковій кар’єрі.

Необхідність підтримки електроенергетичної освіти
У європейських країнах солідна підтримка промисловості часто використовується як основа електроенергетичних програм у вищих технічних школах. Наприклад, напрям електроенергетичних систем в Королівському технологічному інституті в Стокгольмі (Швеція) підтримується кількома європейськими багатонаціональними компаніями.
Сильні національні індустрії часто підтримують центри вдосконалення електроенергетичної освіти в Європі. Прикладом такого підходу є європейська освітня програма “Леонардо”, ініційована для поширення знань з проблем якості електроенергії, яка фінансується Європейським інститутом міді (див. www.lpqi.org).
Деякі навчальні електротехнічні програми розвинулися у широких масштабах, включно з багатонаціональними зв’язками. Як приклад, можна назвати Національний центр електроенергетичних експертиз, досліджень і прикладних проблем (NEETRAC) в Інституті технології Джорджії (США). Основним завданням таких програм є здійснення експертиз для технічних університетів і надання їм послуг у розвитку власних електроенергетичних програм, досліджень, розробок, а також пропагуванні найвдаліших проектів у цьому напрямі. У випадку NEETRAC були використані також сильні зв’язки з європейськими університетами, які позитивно вплинули на електроенергетичну освіту та наукові дослідження обох сторін.
Швидке зростання південноамериканських країн супроводжується відповідним рівнем підтримки електроенергетичних програм з боку промисловості й уряду, незважаючи на порівняно слабкий стан їхньої економіки. Проте спостерігається, що дерегуляція в промисловості і енергетиці таких країн, як Бразилія та Чилі, має менший вплив на зростання потреби в електроенергетичній освіті, ніж в Північній Америці. Можливо, що дерегуляція в цих країнах відбувається повільніше або в інших формах, ніж в Північній Америці, і потреби в технічних спеціальностях відповідно є меншими.
Електроенергетичний дослідний інститут (EPRI) в США має важливе значення у підтримці досліджень, частина яких здійснюється в університетах, разом з програмою, відомою, як “Прикріплена Співпраця”, через яку частина спонсорських фондів EPRI є “заброньованою” для досліджень. Деякі з цих фондів становлять істотну частину університетських бюджетів на дослідження в електроенергетиці.
У Сполучених Штатах програма (NSF) для електроенергетики підтримує також відповідні університетські дослідження. Програма NSF має щорічний бюджет $3 мільйони, але конкуренція для отримання фінансування з цього фонду є високою. Одна з програм Кооперативного дослідного центру університетів та промисловості (IUCRC) Національного наукового фонду NSF підтримує також Дослідний центр електроенергетичних систем (PSerc), який має бюджет на рівні $ 2 мільйони в рік. Програма має міжнародний компонент. Вона приносить взаємну вигоду промисловості і університетам. Опрацювавши деталі інтелектуальної власності та доводячи актуальні проблеми промисловості до університетів, програма реалізує взаємодію між аспірантами, професорами і представниками промисловості, допомагає встановлювати зв’язки між університетами і енергетичною промисловістю. Як приклад, програма PSerc збирає 13 університетів і близько 40 промислових спонсорів на чотирьох щорічних конференціях, Internet-семінарах і конференціях, коротких курсах і широких Internet-обмінах інформації.
В Україні спостерігається позитивна тенденція з боку електроенергетичних компаній матеріально підтримувати успішних студентів старших курсів, які виявили бажання пов’язати з ними свою професійну кар’єру. Але нам не відомі приклади відчутної підтримки електроенергетичних програм у вищих школах. Ці компанії роблять більший наголос на добре підготовленого інженера як готовий виріб і менше звертають увагу на підтримку самої системи освіти, що, на нашу думку, випливає з інтелектуальних якостей менеджменту та їхньої фінансової структури. Тут, напевно, можна вказати на мляву політику уряду щодо стимулювання діяльності підприємств у підтримці електроенергетичної освіти.
Західний досвід показує, що компанії високого рівня підтримують бажання своїх працівників отримати науковий ступінь. Проте цей вид підтримки помітно відсутній у вітчизняній практичній електроенергетичній галузі. Зацікавленість отримати готових кваліфікованих спеціалістів з науковою підготовкою не виявляється в усвідомленні потреби підтримувати університетські науково-дослідні лабораторії як “інтелектуальну основу”, яка їх “генерує”. У передових технічних університетах сильні програми наукових досліджень істотно “підтягують” навчальні програми останніх курсів до передового наукового і технічного рівня. Адміністрації університетів повинні усіма можливими засобами підтримувати освітні програми, які мають дослідницький нахил і взаємодію з промисловістю. Підтримка таких програм повинна бути імперативом практики електроенергетики та електротехнічної промисловості з метою вдосконалення механізмів співпраці та правильної оцінки взаємної позиції.

Альтернативи розвитку
Електроенергетичні навчальні програми істотно модернізувалися за останні десять–п’ятнадцять років. Значний вплив здійснили такі фактори, як інформаційний “вибух” та інтеграція комп’ютерів у майже всі частини електроенергетичних навчальних програм. Дослідження в енергетичній галузі також істотно “підживили” електроенергетичну освіту на всіх рівнях.
Еволюція чи занепад електроенергетичної технічної освіти і разом з тим електроенергетики як професії повинні знаходитися в полі уваги практичних інженерів, викладачів технічних навчальних закладів, урядових чиновників. Така позиція є розсудливою, щоб забезпечити гарантовані засоби для:
- розвитку електроенергетичної освіти;
- функціювання системи електроенергетичної освіти на бажаному рівні;
- внесення в електроенергетичну освіту передових теорій з метою вирішення важких практичних проблем;
- створення відповідної освітньої бази з метою ймовірного впровадження майбутніх енергетичних технологій.
Зважаючи на особливості електроенергетичної освіти, на Заході було висловлено думку щодо обмеження кількості електроенергетичних програм у вищих навчальних закладах з метою ефективнішого їх фінансування. Близько 30 років тому на однійз конференцій у США, присвяченій проблемам електроенергетичної освіти, було запропоновано не збільшувати кількість електроенергетичних програм у вищих навчальних закладах, а розвивати їх там, де сконцентровані відповідні гідні довіри засоби і персонал. Одним з потенційних шляхів тут є
урядова підтримка електроенергетичної освіти та досліджень через базові університетські центри. За висловленими оцінками, для потреб розвитку промисловості і енергетики цілком достатньо близько 20 таких закладів у Північній Америці і 75 – у цілому світі. Цікаво, що така інфраструктура існує тепер. Проте переконливим є те, що конкуренція порівняно слабких навчальних закладів підвищує природний відбір, уможливлюючи життєздатним програмам продовжити існування.
З цього погляду, ситуація в електроенергетичній освіті Україні виглядає подібно. Оскільки фінансування досліджень і освіти знаходиться на мінімально можливому рівні, потрібно мати уявлення про обґрунтоване співвідношення між доцільною кількістю інженерів-електриків, яке забезпечить ефективне функціювання та розвиток галузі, і обґрунтованою кількістю життєздатних електроенергетичних програм. Потрібно усвідомлювати, що надмірне
розпорошення бюджетних і позабюджетних фондів безумовно погіршує ситуацію, оскільки, з одного боку, зменшує можливості забезпечення передовими обладнанням і апаратурою, які в електроенергетичній освіті є порівняно дорогими та мають основне “матеріальне” значення, а з іншого – “підкошують” усю систему підготовки науково-педагогічних кадрів, яка “живиться” дослідженнями і має визначальний вплив на якість підготовки інженерів. Для забезпечення життєздатності електроенергетичної освіти необхідно створити відповідну систему важелів, щоб рано чи пізно нерозумна бюджетна політика не зруйнувала цю крихку
систему. Стратегія розвитку не повинна спиратися на стратегію управління, яка веде до скорочення кількості університетських електроенергетичних програм, але, разом з тим, розвиток не може здійснюватися через “люмпенізацію” електроенергетичної освіти примітивним їхнім розмноженням.
Правильна побудова стратегії розвитку національної електроенергетики в умовах дерегульованої економіки дає змогу підтримувати доцільну структуру електроенергетичної освіти. Ця альтернатива є, до деякої міри, противагою напряму обмеження електроенергетичних програм. У цій стратегії національні потреби електроенергетики аналізуються в руслі світових тенденцій і на цій підставі виробляються пріоритети для підтримки власного розвитку. Реально нині це робиться на основі регіональних груп, таких як Європейська спільнота, країни СНД, Латинська Америка чи Північна Америка, що пов’язано з відомими політичними, економічними та технічними особливостями. З розвитком раціональних національних стратегій в електроенергетиці повинен існувати відповідний план
інженерної підтримки цього розвитку. Хоча ця стратегія пов’язана з труднощами й ризиком досягнення потенціального успіху, вона є стратегією зростання, яка дає змогу забезпечити природну зміну класичної електроенергетики минулого століття на електроенергетику, яка стає класичною у теперішньому столітті. Потрібно чітко усвідомлювати роль промислових підприємств та електроенергетичних компаній у підтримці цієї альтернативи. Не можна нехтувати внеском промисловості в електроенергетичну освіту. Підтримка уряду передусім повинна бути спрямована на створення дієвої системи важелів, а підтримка промисловості повинна приводити її в дію. У свій час Бенджамін Франклін сказав: “Коли ви
розповідаєте мені, я забуваю, коли ж ви навчаєте мене, то я можу запам’ятати, але коли ви залучите мене, то я буду знати.” Тому практична електротехніка, внесена до навчального класу, є одним з найефективніших наявних педагогічних засобів.
Пропонований навчальний посібник призначено для студентів останнього курсу електроенергетичних спеціальностей. У посібнику викладено основні дидактичні особливості електроенергетичної освіти в структурі вищої школи України. Він може бути корисним також для аспірантів та початкуючих викладачів, котрі бажають пов’язати свою професійну кар’єру з електротехнічною освітою.