Так називається книжка, в якій радить, переконує читача активно опікуватися мовотворчістю соціолінгвіст, соціальний психолог, один з найстаріших ідишистів світу Джошуа Фішман. Книжка присвячена питанням планування внутрішнього розвитку мов і світовому досвідові в цій галузі. Мову можна очищати від запозичень і, навпаки, активно запозичувати чужі слова, віддаляти від іншої мови або наближати, спрямовувати на класичний взірець або "осучаснювати" – спрямування можуть бути різними, та головне – треба свідомо вибирати шляхи розвитку мови, не полишати її на саму себе.
Комп’ютеризована, глобалізована дійсність кидає національним мовам щораз нові й нові виклики, на які неможливо не реагувати. Можна ставитися до цього з убивчою серйозністю, можна – з гумором: "Англофони навіть сміються самі з себе та тішаться від факту, що все, що може бути неправильним в англійській, так чи інакше походить з французької. Франкофонам бракує здатності сміятися з себе так, як це роблять англофони".
Книжка професора Фішмана в українському перекладі (видавництво «К.І.С.», 2009) буде цікавою і фаховим дослідникам сучасної мови, і пересічним мовцям. Їй можна закинути кострубатість самого перекладу – це хиба багатьох перекладних видань, – але актуальність теми: сучасна мова в сучасному світі – не підлягає сумніву.