Вступ (продовження)

Другий етап (п’ятдесяті–шістдесяті роки) називають “ерою зріджених газів”, оскільки газопереробні заводи почали будувати насамперед для виділення зріджених газів (пропану та бутанів), які використовували як комунально-побутове і моторне паливо та нафтохімічну сировину. Водночас з пропаном і бутаном з газу виділяли газовий бензин.
Схеми переробки нафтового та природного газів ускладнились: спочатку застосовували абсорбційні схеми з водяним (повітряним) охолодженням потоків, згодом почали використовувати процес абсорбції за низьких температур та високих тисків (низькотемпературна абсорбція). Виділення пропану становить на таких заводах 80–85 %. На ГПЗ, як і раніше, готують газ до транспортування, однак ця технологічна операція здійснюється тепер через необхідність глибшої переробки газу. На деяких ГПЗ водночас з низькотемпературною абсорбцією (НТА) почали застосовувати схеми низькотемпературної конденсації (НТК).
Третій етап (початок його відносять до середини шістдесятих років) називають “ерою етану”, оскільки на заводах водночас з традиційними продуктами почали одержувати товарний етан (етанові фракції). Для виділення етану використовують насамперед схеми НТА і НТК з різними холодильними циклами та турбодетандерними розширювальними машинами. На сучасних ГПЗ вихідний газ можна охолоджувати до мінусових температур (80–100) 0С, а вилучення етану може сягати 80–90 % від його потенційного вмісту в сировині.
Наприкінці дев’яностих років у США функціонувало близько 750 газопереробних заводів загальною потужністю за газом 719 млрд. м3 газу на рік. Середня потужність заводу становила близько 900 млн. м3 на рік, але понад 550 ГПЗ мали продуктивність від 3 до 500 млн. м3 на рік. Максимальна потужність ГПЗ (млрд. м3 газу на рік) становила: у США – 25, у Саудівській Аравії – 15, у Російській Федерації – 45.
Останнім часом спостерігається тенденція до збільшення одиничних потужностей технологічних ліній та газопереробних заводів. На нових ГПЗ будують комбіновані установки, на яких поєднані декілька технологічних процесів, необхідних для переробки газу (є заводи, де всі головні технологічні процеси поєднують в одному блоці). За наявності високопродуктивного компресорного, теплообмінного та іншого обладнання заводи проектують так, що кожна технологічна лінія має один компресор, один теплообмінник, один турбодетандер тощо. Такий підхід до проектування зменшує капітальні вкладення, спрощує обслуговування і підвищує надійність роботи ГПЗ.
В Україні зріджений газ виробляють нафтопереробні заводи та ГПЗ, останні підпорядковуються ДК “Укргазвидобування” і ВАТ “Укрнафта”, які є структурними підрозділами НАК “Нафтогаз України”. За даними Держкомстату за 2000 рік НПЗ виробили 105 тис. т, а підрозділи НАК “Нафтогаз України” за 2002 р. досягли рівня виробітку 308,1 тис. т скрапленого газу.
У підпорядкуванні АТ “Укргазвидобування” три газопереробні заводи: Шебелинське відділення з переробки газового конденсату та нафти (ШВПГКН) потужністю близько 720 тис. т газового конденсату на рік; Селещинський технологічний цехстабілізації конденсату (СТЦСК) проектною потужністю 1,2 млн. т нестабільного газового конденсату на рік; Яблунівське відділення переробки газу (ЯВПГ), потужності якого дають змогу переробляти за рік 2 млрд. куб. м природного газу виробляючи до 95–100 тис. т зрідженого газу і 1,8– 1,9 млрд. м3 очищеного природного газу.
АТ “Укрнафта” підпорядкований: Гнідинцівський ГПЗ (частка його виробництва становить 2/3 від всієї потужності “Укрнафти” за зрідженим газом і стабільним бензином); Качанівський ГПЗ – основна продукція заводу – зріджений газ і стабільний бензин, в незначній кіль- кості моторне паливо; Долинський ГПЗ, який базується на Долинсь- кому, Пасічнянському і Бориславському виробництвах (продукція заводу – зріджений газ і стабільний газовий бензин).

Автор висловлює вдячність Приварській Марті Іванівні, Максимику Володимиру Ярославовичу, Чорнобай Ксенії Костянтинівні за надану технічну допомогу під час написання посібника.