Вступ

Слово – найтонший дотик до серця; воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом… Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і посіяти зневіру, надихнути на працю і скувати сили душі…
Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

Дар слова – одне з найвеличніших надбань людини, яке підносить її над світом усього живого. Кожна людина зацікавлена в тому, щоб уміти правильно і гарно розмовляти з колегами, друзями, рідними; коректно і переконливо вести дискусію; цікаво і розумно будувати свій виступ перед широкою аудиторією. Усіх цих умінь та ще багатьох інших навчає наука, яка в сучасній системі української освіти поступово відроджується і, безумовно, міцно утвердиться, – риторика. Зростання інтересу до риторики як науки і мистецтва говорити – закономірний процес, адже лібералізація і демократизація суспільного життя виявляється передусім в розширенні свободи використання слова і вимагає ефективності всіх видів усного ділового мовлення.
Коріння усного мовлення сягає сивої давнини. Мистецтво живого слова було відомим уже в стародавньому Єгипті, Ассирії, Вавилонії та інших країнах. Особливого розквіту воно досягло у
Стародавній Греції та в Римській республіці. Ораторська майстерність завжди була часткою культури кожного народу.
Ісус Христос своє вчення, яке не лише поширилося по всьому світі, а й стало одною з головних підвалин європейської культури, проповідував за допомогою живого слова. І лише після мученицької смерти і чудесного воскресіння апостоли описали діяння свого Вчителя, розвинувши чимало його думок. Цілу науку про силу і красу усного мовлення створили античні філософи. Живе, гарне слово, вважали вони, має слугувати істині, виховувати мудрість, творити у світі гармонію. І античні мудреці не поспішали фіксувати своє вчення на письмі. Адже як афористично висловився Б. Шоу, «Є 50 способів сказати «Так» і 150 способів сказати «Ні», і є тільки один спосіб написати це».
Філософи твердять, що в усному мовленні слово не покидає чистої стихії буття, дає простір для вияву його різних вимірів.
Відомий український мовознавець Олександра Сербенська зазначає: «Мусимо усвідомити: усне мовлення своїми можливостями – і насамперед як засіб вияву людського «Я», найрізноманітніших відтінків почуття, переживання, гнучкості думки, як спосіб оцінки всього, що стосується людини, оточує її, і як засіб контактувати з іншими та впливати на них – аж ніяк не дорівнює писемній формі» (Сербенська О.А., Волощак М.Й. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей. – К.: Вид. центр «Просвіта», 2001. – С. 27).
Недооцінка освітнього і теоретичного значення риторики як науки красномовства в тоталітарній імперії попередніх десятиліть, зумовлена всією сукупністю ідеологічних чинників, сформувала
ще й нині розповсюджений у суспільній свідомості стереотип негативного ставлення до цієї науки. Всі проблеми ораторського мистецтва ще не так давно зводили переважно до вивчення ораторської майстерності партійних вождів, а історію риторики практично не досліджували, за винятком нечисленних літературознавчих праць, які торкалися дуже конкретних питань риторичної майстерності певних авторів чи значення деяких риторичних трактатів для розвитку теорії літератури. Типовою була думка, яку висловив один із найвідоміших теоретиків радянського ораторського мистецтва В.П. Чихачов у діалозі «Роз мова про ораторське мистецтво», опублікованому в журналі «Трибуна лектора» (1987, № 3): «Часто мене запитують, як використовувати ораторське мистецтво середніх віків у конкретній лекторській роботі; на кого з майстрів полеміки античних віків можна сьогодні рівнятись? Навіщо нам забиратись так далеко?». Наче у відповідь на цю цитату, але значно раніше славетний письменник Р. Ролан сказав такі чудові слова: «Яке мені діло до цих греків і римлян? Вони вмерли й мертві, а ми живі. Що вони мені можуть розповісти, чого б я не знав не гірше за них?... Потім я поблажливо почав перегортати книгу, неуважно кидаючи на неї нудьгуючий погляд, наче вудку в ріку. І так і завмер, друзі мої… Друзі мої, ну й улов… я витягував таких коропів, таких щук! Невідомих
риб – золотих, срібних, барвистих… і вони жили, танцювали… А я вважав їх мертвими!» (Цит. за кн.: Сагач Г.М. Золотослів. – К.: Райдуга, 1993. – С. 207).
Повернення до риторики пов’язано із надзвичайно важким усвідомленням величезного риторичного насліддя не лише античності, а й пізніших епох. Адже, як справедливо зазначає А.Ф. Лосев, «неозора кількість риторичних трактатів до цього часу не систематизована і не вивчена – така ця риторика розмаїта, витончена і глибока» (Лосев А.Ф. Античные теории стиля в их историко-эстетической значимости // В кн.: Античные риторики. – М., 1978. – С. 11.)
Всебічне вивчення краси, енергетичності й розумності людського слова; спів віднесення цих властивостей слова з почуттями, волею і розумом людини, дослідження всіх можливих виявів у
слові прекрасного і жахливого, не обхідного і зайвого, розумного і нерозумного; пізнання найдієвіших способів завойовувати словом прихильність людей – усі ці завдання риторики неможливо здійснити в повному обсязі без осягнення тих теоретичних і практичних надбань ораторського мистецтва, які було вироблено в античності, шліфували, розвивали, доповнювали й удосконалювали упродовж віків аж до початку минулого століття. Теорія й історія риторики майже нероздільні, як неможливо відділити саму риторику від суспільно-політичних умов існування народу, від ідеології, звичаїв, традицій, прийнятих у державі. Знання історії риторики є необхідною умовою успішного вивчення цієї філологічної дисципліни. У цьому посібникові проаналізовано роз виток теорії красномовства в Україні від найдавніших часів і до наших днів.
Більшість із трактатів, що їх проаналізовано в цій книзі, ще й тепер не доступні широкому загалові читачів. Тут подано також найвідоміші українські ораторські твори різних періодів.
Сподіваємось, що зібрана у посібникові інформація допоможе багатьом осягнути дивовижні таємниці мистецтва живого слова; дасть змогу усвідомити, яким неоціненним скарбом можна оволодіти, пізнавши ці таємниці, адже тоді ми матимемо в своїх руках ключі, що відчиняють серця людей.