Вступ (фрагменти)

Найкращий спосіб зробити дітей хорошими –
це зробити їх щасливими.
Оскар ВАЙЛД

Збіднюючи світ дитинства, ми ускладнюємо
вхід дітей у суспільство, колектив.
В.А. СУХОМЛИНСЬКИЙ

Дитинство – великий проміжок життя людини, коли межі сім’ї розширяються до меж вулиці, міста, країни. Дитина відкриває для себе світ людських стосунків, різних видів діяльності та громадських функцій людей, і в цьому їй допомагає спілкування з ровесниками. Потреба в спілкуванні з ровесниками, яких не можуть замінити батьки, виникає в дітей дуже рано, і з віком ця потреба посилюється. Уже в дошкільнят відсутність товариства ровесників негативно відображається на розвитку комунікативних здібностей та самосвідомості. Таке спілкування, як правило, відбувається між дітьми в дитячих дошкільних закладах, кімнатах тимчасового перебування, в школі, на вулиці, у дворі.
Психологи та педагоги приділяли основну увагу спілкуванню дітей з дорослими. Без сумніву, роль дорослого в психічному розвитку дитини є провідною. Дослідження Л.С. Виготського, А.В. Запорожца, Д.Б. Ельконіна та інших доводять цей факт.
Виховання дітей у дошкільних закладах відіграє вирішальну роль для їх подальшого навчання в школі. Більшість батьків вважає, що підготувати дитину до школи необхідно. Дехто з батьків дотримується думки, що дитині краще сидіти вдома з рідними, або воліють найняти індивідуального вихователя. Дитячий дошкільний заклад дає добрий соматичний розвиток і навички соціалізації, але меншою мірою забезпечує психологічний розвиток, який може дати сім’я, родичі, вихователька. Дитячий садок – це той заклад, де дитина може отримати естетичне
виховання, початкові знання з математики, мови. У дитячих дошкільних закладах діти спілкуються між собою, не замикаються в собі, вчаться спілкуватись в товаристві з дорослими і не бояться їх. Починаючи з 2,5–3 років, за бажанням батьків, малята вивчають англійську мову. Також у дітей розвивають здібності до малювання, балету, музики і навіть до східних єдиноборств. У садочку їх підготують до першого класу, навчать писати, читати і рахувати.
Перший дитячий заклад типу дитячий садок – школа для малюків – організував у 1802 році в Нью-Ланарку (Шотландія) Р. Оуен. Вперше назву “Дитячий садок” дав Ф. Фребель дошкільному закладу в Німеччині у 1867 році. В Росії перші дитячі садки були відкриті в 60-ті рр. ХІХ ст. У 1914 р. їх налічувалося 150 (4000 дітей).
Один із перших спеціальних дошкільних закладів в Україні було засновано у 1858 р. з ініціативи дружини редактора газети “Киевские губернские новости” О. Чернишової. У 1882–1889 pp. у Києві діяв приватний садок К. Безменової. За змістом роботи він був подібним до елементарної школи, в якій корисне і серйозне поєднувалося з приємним і цікавим для дітей. Особливо популярним серед української інтелігенції був дитячий садок, відкритий на початку 70-х років
XIX ст. сестрами Марією і Софією Ліндфорс (Русовою), в якому вперше було втілено ідеї національного дошкільного виховання.
З перших днів існування Радянської держави почалася організація дитячих садків як масових закладів. За роки Радянської влади організована масштабна мережа закладів дошкільного виховання. В програмі КПРС стояла задача подальшого розширення мережі дошкільних установ з тим, щоб задовольнити потребу трудящих у соціальному вихованні дітей.
Протягом 30–40-х років у колишньому СРСР було сформовано єдину систему народної освіти. Зростала кількість дошкільних закладів. Було затверджено Статут і програму дитячого садка (1934), а у 1938 р. запроваджено “Керівництво для вихователя дитячого садка”. Під час Другої світової війни розпочали роботу нові типи дошкільних закладів – дошкільні інтернати, санаторні дитячі садки. У 1947 р. Народний комісаріат освіти УРСР затвердив новий Статут дитячого садка. Організацію, утримання і керівництво дошкільними закладами здійснювали державні органи.
Дитячі садки відкривають місцеві Ради депутатів, підприємства, відомства, колгоспи. З 1959 року поряд з дитсадками влаштовують ясла-сади для дітей з 2 місяців до 7 років. Роботою всіх дошкільних закладів керують міністерства освіти та їхні місцеві органи. На кінець 1970 року нараховувалося 83 100 дитячих садка та ясел-садів, в яких виховувалося 8099,7 тис. дітей.
Зміст виховної роботи в дитячих садках визначається державною “Програмою виховання в дитячому садку”. Виховання та навчання дітей провадиться рідною мовою дітей. У дитячих садках дітям надають фізичного, розумового, естетичного, характерного та трудового розвитку відповідно до їх вікових потреб. Дітей об’єднують в групи по 20–25 дітей за віковим критерієм:
молодша група – діти 4 років, середня група – діти до 5 років, старша група – діти 6 років, підготовча група до школи – діти 7 років. Діти в дитячому садку знаходяться 10–12 годин на день; для дітей, батьки яких працюють по змінах чи робота яких пов’язана з від’їздами, існують інтернатні дитячі садки, звідки дітей забирають лише на вихідні дні.
Протягом 70-річного соціалістичного періоду в Україні основне завдання в дошкільному вихованні дітей держава покладала на дитячі дошкільні заклади – садки-ясла. Було створено фонд будівель, який забезпечував 70 % дітей суспільним дошкільним вихованням: дитячі садочки і ясла, різні за віком дітей, за призначенням, за формою власності, місткістю та режимом перебування в них дітей (заклади денного перебування або ж з цілодобовими групами), спеціалізовані дитячі заклади для дітей з різноманітними психофізіологічними особливостями.
Поза дитячими дошкільними закладами (ДДЗ) і школами в межах житлових мікрорайонів для дітей практично відводилися тільки ігрові майданчики. Однак, починаючи з 1987 р., у дошкільних закладах почала збільшуватися кількість вільних місць, що було зумовлено зменшенням народжуваності; продовженням тривалості пільгової відпустки матерям для догляду за дитиною до 2–3-х років, в окремих випадках і до 6-ти років. З 1992 р. цей процес значно посилила соціально-економічна криза, наслідком якої стало скрутне економічне становище і навіть банкрутство підприємств і колгоспів, що утримували відомчі ДДЗ; породжене кризою безробіття; гіперінфляція та збільшення плати за утримання дитини в ДДЗ. Як наслідок – майже половина міських дитячих дошкільних закладів (а в колгоспах практично всі ДДЗ) припинили своє існування. Їх будівлі почали використовуватися на законній юридичній основі за цілком іншим призначенням: як офіси приватних фірм, стоматологічні
клініки, автошколи, юридичні контори, комп’ютерні клуби, похоронні бюро, об’єкти державного фонду, комунальні установи і т. д. У кращому випадку на базі дитячого садочка інколи функціонує початкова школа, школа мистецтв чи будь-яка інша школа, що сприяє розвиткові дітей.
З початком економічного підйому в Україні, а також із ростом народжуваності різко зросла потреба в ДДЗ, у результаті чого вони всі сьогодні переповнені. Кількість дітей у дитячих групах у 1,5–2 рази перевищує нормативну і сягає часто 30–40 осіб, що позначається на якості роботи з дітьми. З кожним роком кількість сімей, які бажають скористатись послугами дошкільного навчального закладу, зростає.
Ринкова економіка зруйнувала монополію держави на дошкільне виховання дітей, з’явилися альтернативні приватні дитсадки, виникла можливість скористатися послугами нянь і гувернанток, груп дошкільної підготовки. Приватні дитсадки мають невелику місткість (10–15 дітей) і функціонують у приміщеннях з параметрами, що значно відхиляються від чинних норм. Останнім часом у деяких селах області також з’явились дитсадки надмалої місткості (на 12–15 дітей).
Типова молода сім’я в нашій країні, як правило, не задається питанням: віддавати чи не віддавати дитину в дитячий садок? Якщо обоє батьків працюють і не можуть розраховувати на повномасштабну допомогу родичів, то альтернативи дитячому садку просто немає. Перебування дитини в дитячому садку є поширеним явищем не лише в Україні, але й у високорозвинених країнах Заходу. Жінки все частіше не бажають відмовлятися від професійної кар’єри навіть у тих випадках, коли не йдеться про лише фінансову необхідність.
Внаслідок соціального розшарування суспільства з’явились сім’ї, готові платити додаткові кошти за вищу якість виховання дітей, яка залежить насамперед від невеликої кількості дітей у групі.
Питання дошкільної освіти в Україні, залежно від етапів розвитку держави, набувало різного ступеня актуальності. Отже, досліджувалися ті аспекти дитячого виховання, які були важливими у цей період. Зважаючи на масовість будівництва ДДЗ за часів соціалізму, проблеми проектування дитячих дошкільних закладів були об’єктом уваги науково-дослідних інститутів,
багатьох дослідників, що знайшло відображення в численних наукових працях.
Сьогодні відомі праці, пов’язані з вивченням та розвитком дитячих дошкільних закладів, які ґрунтуються на вивченні педагогічно-психологічного аспекта (дошкільна педагогіка, вікова та педагогічна психологія) та архітектури (етапи розвитку архітектури дитячих дошкільних установ у світовій практиці, функціональні аспекти, архітектурна композиція, кольорознавство, психологія зорового сприйняття, аналіз засобів виразності стосовно оформлення
дитячих садків).
Слід зазначити, що попри великий обсяг досліджень та високий ступінь аналізу різноманітних аспектів ДДЗ майже всі вони проводились ще за часів соціалізму, в іншій соціально-економічній ситуації, в умовах державної ідеологічної монополії на виховання дітей у жорсткій системі типового проектування. За останні 10–15 років фактично вже в ринкових умовах в Україні
жодного разу не аналізували потреби споживачів, які користуються послугами дошкільних установ у сучасних умовах.
Новий ДБН “Дитячі дошкільні заклади”, розроблений інститутом КиївЗНДІЕП і введений в дію в 1998 р. та внесені зміни в 2004 і 2008р., узагальнив попередній досвід і став вагомим кроком на шляху до створення нових типових проектів ДДЗ. Однак він дає вичерпну інформацію тільки стосовно проектування традиційних дитячих дошкільних закладів середньої і великої місткості. Та чинні проектні норми не дають відповідей на питання: як проектувати економічні ДДЗ надмалої місткості (на 10–15 дітей); чи потрібні в структурі житлової забудови дитячі ігрові кімнати, клуби для позашкільної діяльності дітей молодшого шкільного віку, а якщо так, то які вони повинні мати параметри; як без шкоди функціональним якостям запроектувати ДДЗ на
ділянці, площа якої значно менша від мінімальної нормативної; як можна збільшити місткість наявних ДДЗ і т.п.
Формуючи в містах просторове середовище, звертаємо увагу на раціональну організацію мережі дошкільних закладів. Вона полягає в наданні кожній сім’ї можливості виховувати дітей у дитячих закладах. Мережа дитячих закладів у містах містить дитячі сади і ясла за віком дітей, за призначенням, за типом будівництва, за формою власності, різні щодо місткості та режиму
перебування в них дітей: заклади денного перебування з цілодобовими групами, дитячі будинки загального типу, спеціалізовані дитячі заклади для дітей з різноманітними психофізіологічними особливостями, а також дитячі кімнати та майданчики для тимчасового перебування дітей при культурно-просвітницьких закладах, центрах, зонах відпочинку і в житловому середовищі. Завдання архітектора – створення раціонального типу споруд дитячих дошкільних установ,
котрі б повністю відповідали всьому комплексу вимог. Успішне вирішення завдання передбачає усебічне та глибоке вивчення закордонного та вітчизняного досвіду проектування, будівництва та експлуатації на основі широкого розвитку науково-дослідної й експериментально-проектної роботи.
Великий внесок у вивченні питань проектування дитячих дошкільних закладів зробили Б.М. Губов, В.В. Куцевич, Тріфонов, Лідія Філатова, Дмитро Антонюк.
У навчальному процесі кафедри архітектурного проектування Інституту архітектури Національного університету “Львівська політехніка” передбачено проектування дитячих дошкільних установ різної місткості та способу обслуговування.
Цей посібник призначений для студентів, які займаються проектуванням житлових кварталів, мікрорайонів і дитячих дошкільних установ. Навчальний посібник має на меті ознайомити студентів з основними засадами проектування дошкільних закладів та проблемами, які виникають під час проектування. Наведені у посібнику нормативні показники та інші кількісні дані можуть слугувати лише прикладами і мають методичне значення.
У навчальному посібнику узагальнено досвід викладання курсу архітектурного проектування в Інституті архітектури Національного університету “Львівська політехніка”.

Про авторів

ЮРЧИШИН Оксана Михайлівна
Асистент кафедри архітектурного проектування Інституту архітектури Національного університету "Львівська політехніка".
Сфера наукових інтересів – об'єкти для дітей у міському середовищі.

ГНЕСЬ Ігор Петрович
Доцент кафедри архітектурного проектування Інституту архітектури Національного університету "Львівська політехніка".
Сфера наукових інтересів – теорія та практика формування житла.

ЛУЧКО Лариса Іванівна
Науковий працівник кафедри архітектурного проектування Інституту архітектури Національного університету "Львівська політехніка".
Сфера наукових інтересів – українське народне житло, малі архітектурні форми, архітектурне проектування.