Вступ

Semiotic is an organon for the study of man
(Charles Morris)

Завдання, методи, продукти мовознавчих досліджень ніколи не були і тим паче тепер не є однорідними. Зокрема, спроба осягнути віддзеркалення життєвого світу людини у мові розкривається через наукове осмислення динаміки формування мовних знакових систем під час становлення лінгвокультури етносу. Актуальність дослідження життєвого світу людини у лінгвосеміотичній системі координат визначена сучасною епістемологією, яка постулює первинність мови у процесах концептуалізації світу та розглядає її як функцію і трансформацію свідомості, і як особливу знакову субстанцію культури, яка твориться у певному цивілізаційному просторі.
Метою монографії є системний опис лінгвокультурного простору Англії кінця XV – початку XVII століття. Для реалізації цієї мети висувається гіпотеза, згідно з якою етнос загалом і кожний його представник зокрема творчо освоює навколишню дійсність, формуючи життєвий світ людини. Останній імпліцитно володіє смисловими структурами, схемами регламентації, системами оцінок, наявність яких дає змогу розглядати його як організовану реальність, доступну теоретичному опису.
Досліджується питання, у який спосіб смисловий різновид мовного моделювання дійсності, певний смисловий підхід до витлумачення життєвого світу людини відображається у структурі лінгвокультурних кодів, які беруть участь у такому моделюванні й витлумаченні. Дослідження обмежене часовими рамками епохи Тюдорів (1485–1603), яка мала особливе значення для формування мови, історії і культури Англії. Це епоха великих перетворень і знакових процесів розвитку англійського етносу, які вплинули на формування лінгвокультурного простору як моделі лінгвосеміотичної репрезентації життєвого світу людини. Матеріал дослідження – це тексти парламентських актів досліджуваної епохи.
Вихідною для цієї праці є теза, згідно з якою структура лінгвокультурного коду і загальна комунікативно-епістемічна перспектива, у якій виступає цей код, становлять певним чином співвідносні зі смислового боку різновиди моделювання життєвого світу людини.
Завдання роботи полягало в тому, щоб на матеріалі текстів англійських парламентських актів кінця XV – початку XVII століття простежити, як саме виявляється це співвідношення, у який спосіб відображається епістемічна перспектива досліджуваного дискурсу в семіотиці лінгвокультурного простору.
Життєвий світ людини ніколи не розглядався як спеціальний об’єкт мовознавчих досліджень, хоча існує значний інтерес до нього в науках про людину, зокрема у лінгвістичній антропології. Ще не отримали вичерпного наукового розв’язання питання створення і функціонування знакових систем під час становлення культури етносу.
У роботі обґрунтовуємо, що лінгвокультурний простір як особлива інтерпретаційна модель життєвого світу людини співвідноситься з лінгвосеміотичним простором, який дає можливість виявити структури смислу через динаміку мовних знаків.
Наукова новизна дослідження пов’язана з відсутністю традиції лінгвістичного опису відображення життєвого світу людини в інституційному дискурсі певної епохи. У монографії вперше застосовано комплексний лінгвосеміотичний аналіз для вивчення інституційного комунікативного простору Англії епохи Тюдорів. Актуальність цього дослідження полягає у тому, що воно стратегічно орієнтує лінгвістику на подальше посилення зв’язків з іншими науками, передовсім з семіотикою та культурологією, а також суспільствознавчими науками.
Актуальним є пошук такої моделі життєвого світу людини, яка давала б можливість наблизитися до найприроднішого з позиції суб’єкта уявлення про світ, виділення класів одиниць, що співвідносяться з певним фрагментом світу (базових кодів) та встановлення основоположних знакових системно-структурних відношень (лінгвокультурних кодів), які утворюють цілісну модель, представлену в індивідуальній та загальній мовній свідомості, та яка є ізоморфною до універсуму позамовного.
Авторка висловлює глибоку вдячність науковому консультанту і науковому редакторові монографії д-ру філол. наук, проф. А. Е. Левицькому (Київський національний університет імені Тараса Шевченка) за уважне прочитання і глибокий критичний аналіз роботи, рецензентам д-ру філол. наук, проф. О.М. Ільченко (Центр наукових досліджень та викладання іноземних мов НАН України), д-ру філол. наук, проф. Н. В. Слухай (Київський національний університет імені Тараса Шевченка), д-ру філол. наук, проф. С. І. Потапенку (Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя), чиї цінні рекомендації і зауваження допомогли в цій роботі.