Вступ (фраґмент)

Етика та естетика належать до дисциплін, які традиційно цікавлять багатьох людей хоча б тому, що пов’язуються із такими історичними особистостями, як Сократ, Сенека, Епіктет, Аврелій Августин, І. Кант, Б. Спіноза та ін. Мало хто з освічених людей в усьому світі не чули, що Сократ був видатним моралістом, а Христос та Будда є засновниками цілих своєрідних етичних світів. Деякі філософи настільки високо підносили статус цих наук, що вважали, що саме вони повинні увінчувати собою скарбницю усіх філософських знань.
Цікаво зазначити – а це загальновідомий факт – що навіть у тих спільнотах, де нібито проповідують аморальність та демонстративно нехтують етикою, як от у бандитських угрупованнях, у середовищі десоціалізованих осіб, існують своєрідні етичні кодекси, а також і своя особлива естетика, що проявляється в манері поведінки, в особливих деталях одягу та ін. Все це свідчить про певну обов’язковість етики та естетики, про їх неминучу присутність у людському суспільстві.
Як правило, під етикою розуміють науку про норми та правила людської поведінки, а під естетикою – науку про мистецтво та мистецьку діяльність. Проте ситуація є дещо складнішою; ми знаємо, що навіть у зграях тварин існує щось схоже на “кодекси поведінки” (особливо стосунки між хижаками, так звані шлюбні ігри та ін.). Отже, чи можна зробити висновок про те, що норми людської поведінки є розвитком та продовженням певних правил та засад поведінки у світі тварин? Така думка зустрічається у науковій літературі з етики. Так само досить часто й естетику розглядають як розвиток реакцій тварин на зовнішній вигляд та дії одне одного. З іншого боку, відомо, що ті самі шлюбні ігри тварин певних видів із покоління в покоління, із віку в вік залишаються незмінними, що свідчить про їхнє генетичне походження, про те, що вони не є результатом довільного і тим більше свідомого вибору. Зовсім інакша ситуація в людському світі: тут від країни до країни, від регіону до регіону (а інколи навіть від населеного пункту до іншого населеного пункту), тим паче – від певної історичної епохи до іншої – норми поведінки та звичаї дуже відчутно змінюються, і досить часто є примхливими та несподіваними, що свідчить про відсутність якоїсь генетичної програми щодо цих дій та проявів. То ж на чому ґрунтуються такого роду явища, якщо вони не зумовлені генетично? А до того ж: чи варто ставитись до них достатньо серйозно, якщо вони є умовними і приймаються лише за угодою та звичкою?
Первісне значення давньогрецького слова “етос” – місцеперебування людини – достатньо точно та переконливо пов’язує етичні явища лише з людиною. Як саме етичні проблеми стосуються людини, пов’язані з особливостями, її природою, її найпершими життєвими потребами? Всі ці питання – із розряду філософських, а тому етику та естетику здавна вивчали саме філософи, та й за переліком основних напрямів дослідження людської інтелектуальної діяльності вони належать до царини філософської. Отже, заглиблюватись у ці сфери знання й означає займатись філософією, адже ці дисципліни розглядають дуже важливі, симптоматичні саме для людського самоосмислення питання. Ці науки стосуються практики життя, людських вчинків, особливостей тієї території, яку ми можемо назвати територією людськості, проте ми не повинні їх спрощувати та перетворювати на обговорення на дозвіллі чи – що ще гірше – на балаканину. Врешті-решт ці науки є своєрідним людським самоодкровенням, що означає, що не лише ступінь серйозності під час їх вивчення, а й ступінь щирості мають бути високими.
Мета навчального посібника – сприяти введенню до проблематики етики та естетики; він побудований відповідно до навчальної програми курсу насамперед вищих технічних навчальних закладів, але не тільки, адже в ньому широко розглянуто теми з етичної та естетичної сфер людської життєдіяльності. Вихідні ідейні засади та структуру навчального посібника розробили доктор філософських наук, професор В. Л. Петрушенко та кандидат філософських наук, доцент І. М. Сурмай.