Вступ

Глобалізація світової економіки та необхідність інтегруватися у світовий економічний простір ставить перед кожною країною свої виклики і проблеми, вимагає пошуку найефективніших шляхів їх вирішення. Найуніверсальнішим критерієм оцінки ефективності зусиль урядів, керівників промисловості, управлінської еліти є конкурентоспроможність економіки країни, яка здатна забезпечити і гідний рівень життя народу, і відродження української нації, і духовно-інтелектуальне виховання підростаючого покоління. Одним із визначальних факторів забезпечення ефективності за інших рівних умов вважається управління.
Незаперечною позитивною ознакою сучасного етапу суспільного розвитку України є посилення уваги до проблем формування та досягнення стратегічних пріоритетів, підвищення ефективності управління та використання національного багатства на користь усього суспільства і кожної людини. Важливу роль у реалізації стратегічних цілей суспільного розвитку відіграє інноваційний процес, активізація впровадження нових технологій, досягнень науки і техніки, сучасних комп’ютерних та інформаційних систем. Не менш важливе значення поряд з цим мають і перетворення та зміни у відносинах між людьми, методах та процедурах управління, мотиваційних процесах. Варто відзначити, що такі розвинені країни, як США, Німеччина, Франція, Англія, Японія та інші, усі інноваційні запозичення в галузі управління дуже сумлінно і дбайливо трансформували у національний варіант. Це є важливим фактором ефективності національних концепцій менеджменту, а також доказом необхідності формування власного потенціалу управління, який відповідав би як новим надбанням науки, так і традиційним підходам щодо його ефективного використання. Варто зауважити, що Україна не використовує досвід передових країн щодо трансформації інноваційних нововведень у свою економіку та управління процесами її розвитку. Проте прикладів невдалого залучення сучасних надбань науки управління в Україні можна навести багато, зокрема, у галузі приватизації, корпоратизації цілісних майнових комплексів, створенні спільних підприємницьких структур, залученні інвестицій, створенні сприятливих умов інноваційного характеру діяльності, імпорту інноваційних технологій, закупівлі зарубіжних факторів виробництва тощо. Недоліки у системі управління на всіх рівнях ієрархії призвели до величезних втрат значної частини інтелектуального потенціалу і, найголовніше, – часу на швидку трансформацію економіки і підвищення рівня життя українського народу.
Найефективнішою стратегією господарювання вважається інноваційний розвиток. Оскільки до ринкових перетворень Україна підійшла із значно застарілим виробничим потенціалом, відсталим оснащенням науки, низьким рівнем технічної озброєності агропромислового комплексу, то логічним виглядає необхідність переходу її економіки на інноваційну модель розвитку з відповідним відпрацюванням регламентів та процедур управління. Насамперед це стосується вирішення на національному рівні концепції інноваційної моделі з чіткою відповіддю на питання про змістовне наповнення функцій управління і створення власних інновацій чи залучення іноземних. Адже відомо, що Японія, в економіці якої визначальним напрямом інноваційного розвитку стало залучення чужих інновацій з їх покращанням, отримала величезні конкурентні переваги і випередила багато розвинених країн світу й стала одним із визнаних світових лідерів. До того ж важливо наголосити, що Японія сформувала досконалий інноваційний потенціал управління на усіх рівнях ієрархії. Насамперед це стосується державного регулювання придбання і розповсюдження залучених інновацій у країні з чіткими регламентами економічних стосунків держави і підприємств, із спільними і закордонними фірмами, з науково-дослідними і дослідно-конструкторськими організаціями, які займаються модернізацією зарубіжних інновацій і створенням своїх. Результат такої діяльності, відомий: вихід у світові лідери.
На жаль, в Україні й до сьогодні не запозичений японський досвід і не створено власної моделі інноваційного розвитку. Тому розробка концептуально-методичних підходів до формування інноваційного потенціалу управління підприємством становить як науковий, так і практичний інтерес, і може сприяти значному підвищенню конкурентоспроможності її економіки, особливо, якщо враховувати євроінтеграційні устремління України. Крім того, у змістовне наповнення інноваційного потенціалу функцій управління входять і питання створення інновацій власними силами, виховання розробників та дослідників, пошук кандидатур талановитих молодих конструкторів і технологів. Повинні бути досліджені й можливості ефективної взаємодії складових інноваційного управління, розподілу ресурсів на їх коригування з метою пошуку несуперечливих критеріїв оцінки та забезпечення стабільного результату функціонування підприємств і їх становища на ринку. До того ж, загострюється конкурентна боротьба на світовому та національному ринках, істотно зростають вимоги і відповідальність управлінського персоналу щодо управління функціонуванням підприємств у таких умовах. Тому дослідження управлінського потенціалу, осучаснення його інноваційного інструментарію та інформаційного забезпечення дасть змогу підвищити ефективність ухвалення управлінських рішень, пригальмувати чи навіть припинити розвиток кризових явищ та забезпечити стабільне функціонування вітчизняних підприємств. У зв’язку з цим особливої актуальності набувають проблеми, які пов’язані із дослідженням теоретичних і методичних засад формування та ефективності використання інноваційного потенціалу управління організаціями в умовах ринкової економіки та динамічних змін зовнішнього середовища.

Про авторів

Петрович Йосиф Михайлович
Доктор економічних наук, професор кафедри менеджменту організацій Національного університету "Львівська політехніка". Заслужений діяч науки і техніки. Автор понад 550 публікацій, серед яких більш ніж 20 монографій, шість навчальних посібників, три підручники.
Наукові інтереси: дослідження формування та ефективності використання виробничого, інноваційного та особистісного потенціалів підприємств та організацій.

Прокопишин-Рашкевич Любов Миколаївна
Кандидат економічних наук, викладач кафедри менеджменту організацій Національного університету "Львівська політехніка". Автор понад 30 наукових праць.
Наукові інтереси: дослідження управлінського потенціалу підприємств та ефективності його використання в сучасних умовах господарювання.