Вступ

Проблема створення безпечних і нешкідливих умов праці сьогодні, з розвитком науково-технічного прогресу набула особливого значення, адже істотно зросла ціна кожного нещасного випадку та аварії. За приблизними оцінками, щороку у світі внаслідок виробничого травматизму гинуть близько 300 тисяч осіб, з них у колишньому СРСР 14–15 тисяч – рівно стільки, скільки загинуло солдат за 10 років війни в Афганістані.
У деяких країнах фінансові втрати в результаті нещасних випадків та аварій за розмірами наближаються до державних витрат на потреби національної оборони, а вартість одного людського життя сягає суми 1–1.5 млн. доларів.
Отже, нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання були та залишаються величезною людською трагедією, є причиною значних економічних втрат і призводять до тяжких соціальних наслідків.
Ще з давніх давен відомо: “Для того, щоб правильно діяти – необхідно знати, а для того, щоб знати – навчатися”. Особливої ваги цей вислів набуває стосовно питань охорони праці. Адже суб’єктивні причини переважної більшості нещасних випадків та аварій на виробництві необхідно шукати в таких двох площинах:
– працівник погано засвоїв знання з охорони праці;
– працівник знає, однак з тих чи інших причин не виконує відповідних вимог з охорони праці.
Зрозуміло, що в будь-якому випадку розпочинати необхідно насамперед із ґрунтовного вивчення основ охорони праці, які надалі доповнюються спеціальними знаннями з охорони праці з погляду майбутньої професії чи фаху. Ось чому відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 02.12.1998 р. за № 420 у вищих навчальних закладах освіти при підготовці фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється вивчення нормативних дисциплін “Основи охорони праці” та “Охорона праці в галузі”. Адже, набувши необхідних знань з охорони праці, майбутні фахівці зможуть з меншим ризиком для себе та людей, які їх оточують, вирішувати складні виробничі завдання, зберігаючи при цьому здоров’я та працездатність.
Важливим та необхідним елементом процесу навчання є наявність відповідної літератури: підручників, навчальних посібників, методичних розробок на паперових та електронних носіях.
Однак саме таких видань явно бракує з дисциплін “Основи охорони праці” та “Охорона праці в галузі”, а вже видані не відповідають повністю навчальним програмам вищезазначених дисциплін чи сучасному стану в цій царині наук.
Зміни у нормативно-правовій базі охорони праці; реорганізація Держнаглядохоронпраці в Держгірпромнагляд; нова редакція закону України “Про охорону праці” та ДСТУ 2293–99 “Охорона праці. Терміни та визначення основних понять”; переосмислення матеріалу деяких розділів дисциплін; зауваження та побажання фахівців з охорони праці та ін. вимагають написання по суті нового посібника з цих проблемних питань.

Основні поняття в галузі охорони праці, терміни та визначення

Перш ніж визначити поняття “охорона праці”, розглянемо термін “праця”, адже без праці не було б і поняття “охорона праці”.
Під працею розуміють цілеспрямовану діяльність людини, в результаті якої створюються матеріальні блага, необхідні для задоволення її власних потреб, а також духовні цінності, що слугують суспільству. З фізіологічного погляду праця – витрачання людиною фізичної та розумової енергії. Для людини праця є не лише необхідністю, а й потребою. А.П. Чехов казав: “Людина повинна трудитись, працювати в поті чола, хто б вона не була, і в цьому полягає зміст і мета її життя”. Відомий також вислів А. Бебеля про те, що “без праці суспільство не може існувати”.
Тобто праця є умовою існування людини та суспільства загалом. Однак якщо під час праці на працівника безпосередньо впливають шкідливі та небезпечні чинники, можуть проявлятися негативні наслідки праці. Ось чому з поняттям “праця” нерозривно пов’язане й інше – “охорона праці”.
Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці.
Основну мету охорони праці можна подати такою формулою:
ОП=ЗТПЗ + СБНУП + ЗЗП + ППП+ПАС,
де ЗТПЗ – запобігання травматизму та професійним захворюванням; СБНУП – створення безпечних і нешкідливих умов праці; ЗЗП – збереження здоров’я та працездатності; ППП – підвищення продуктивності праці; ПАС – попередження аварійних ситуацій.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити дві групи завдань:
- наукові (аналіз конкретних моделей системи “людина – техніка – виробниче середовище”, виявлення небезпечних і шкідливих виробничих чинників, їхнього взаємозв’язку, ступеня впливу на людину тощо);
- практичні (розроблення заходів та засобів щодо створення безпечних умов праці під час трудового процесу).
Терміни та визначення основних понять з охорони праці наведено в ДЕСТ 2293–99 та деяких стандартах системи стандартів безпеки праці (ССБП).
Розглянемо найважливіші з них.
Умови праці – сукупність чинників виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров’я і працездатність людини під час виконання нею трудових обов’язків.
Несприятливі чинники, зокрема й виробничі, поділяються на шкідливі та небезпечні.
Шкідливий виробничий чинник – виробничий чинник, вплив якого за певних умов може призвести до захворювання, зниження працездатності і (або) негативно позначитися на здоров’ї нащадків.
Небезпечний виробничий чинник – виробничий чинник, вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травм, отруєння, іншого раптового різкого погіршення здоров’я або до смерті.
Відповідно до ГОСТ 12.0.003 –74 небезпечні та шкідливі чинники за природою поділяються на такі групи:
– фізичні;
– хімічні;
– біологічні;
– психофізіологічні.
До фізичних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать рухомі частини машин та механізмів, пересувні частини виробничого устаткування, підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони, підвищена чи понижена температура поверхонь обладнання, матеріалів чи повітря робочої зони, підвищений рівень шуму, вібрації, інфразвукових коливань, ультразвуку, іонізуючих випромінювань, ультрафіолетової та інфрачервоної радіації, підвищені чи понижені барометричний тиск, вологість, іонізація та рухомість повітря, небезпечне значення напруги в електричному колі, підвищена напруженість електричного чи магнітного полів, відсутність чи нестача природного світла, недостатня освітленість на робочому місці, підвищена яскравість світла, пряме чи відбите випромінювання, що створює осліплювальну дію та інше.
До хімічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяються на загальнотоксичні, подразнювальні, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні та такі, що впливають на репродуктивну функцію.
До біологічних небезпечних та шкідливих виробничих чинників належать патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, грибки та ін.) та продукти їхньої життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини чи тварини).
До психофізіологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, монотонність праці, перенапруженість органів чуття, емоційні перевантаження).
Один і той самий небезпечний і шкідливий виробничий фактор за природою своєї дії може одночасно належати до різних груп.
Дія окремих несприятливих чинників виробничого середовища чи трудового процесу може призвести до виробничої травми (порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій), нещасного випадку (раптового погіршення стану здоров’я чи настання смерті працівника під час виконання ним трудових обов’язків внаслідок короткочасного впливу небезпечного чи шкідливого чинника), професійного захворювання (патологічний стан людини, обумовлений надмірним напруженням організму або дією шкідливого виробничого чинника під час трудової діяльності).

Предмет, структура, зміст та мета вивчення комплексу дисциплін, пов’язаних з охороною праці та безпекою життєдіяльності

Безпека життєдіяльності – це дисципліна, яка вивчає загальні закономірності виникнення небезпек, їхні властивості та особливості впливу на людину, наслідки такого впливу, а також способи та засоби захисту життя та здоров’я людини й середовища її проживання від реальних та потенційних небезпек.
Основи охорони праці – це дисципліна, яка вивчається з метою формування у майбутніх фахівців з вищою освітою необхідного в їхній подальшій професійній діяльності рівня знань та умінь з правових і організаційних питань охорони праці, з питань гігієни праці, виробничої санітарії, техніки безпеки, електробезпеки та пожежної безпеки, визначеного відповідними державними стандартами освіти, а також активної позиції щодо практичної реалізації принципу пріоритетності охорони життя та здоров’я працівників відносно результатів виробничої діяльності. Ця дисципліна є комплексною й ґрунтується як на загальноосвітніх (фізика, хімія, математика тощо), так і на загальнотехнічних та спеціальних дисциплінах (опір матеріалів, електротехніка, технологія та устаткування виробничих процесів тощо).
Особливо тісно дисципліна “Основи охорони праці” пов’язана з безпекою життєдіяльності, науковою організацією праці, ергономікою, інженерною психологією та технічною естетикою. Всі вищевказані дисципліни належать до комплексу наук, що вивчають людину в процесі праці. В них єдина мета – сприяти збереженню здоров’я та працездатності людини, підвищенню продуктивності її праці, усуненню або зменшенню впливу на неї шкідливих і небезпечних виробничих чинників. Водночас всі вони підходять до вирішення поставленої мети з різних боків і на різних рівнях.
Наукова організація праці займається вивченням, розробленням та впровадженням у практику раціональної побудови трудового процесу, при якій забезпечується висока продуктивність праці, створюються умови для збереження здоров’я працівників, збільшується тривалість їхньої трудової діяльності.
Ергономіка досліджує, розробляє та дає рекомендації щодо конструювання, виготовлення та експлуатаціїї технічних засобів, які забезпечують людині в процесі праці необхідні зручності, зберігають її сили, працездатність та здоров’я.
Інженерна психологія вивчає взаємодію людини з новою технікою і встановлює функціональні можливості людини в трудових процесах з метою створення таких умов праці, за яких зберігаються високі психофізіологічні можливості людини.
Технічна естетика встановлює залежність умов та результатів праці від архітектурного, конструктивного та художнього вирішення знарядь праці, робочих місць, дільниць, цехів, санітарно-побутових та інших допоміжних приміщень – всього, що оточує людину на виробництві.
Методологічною основою дисциплін “Основи охорони праці” та “Охорона праці в галузі” є науковий аналіз умов праці, технологічних процесів, виробничого обладнання, робочих місць, трудових операцій, організації виробництва з метою виявлення шкідливих і небезпечних виробничих чинників, виникнення можливих аварійних ситуацій. На підставі такого аналізу розробляються заходи та засоби щодо усунення небезпечних і шкідливих виробничих чинників, створення здорових та безпечнихумов праці.
Дисципліна “Основи охорони праці”, на наш погляд, повинна складатися з таких розділів:
- правові та організаційні питання охорони праці;
- основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії;
- основи техніки безпеки;
- електробезпека;
- пожежна безпека.
Основна мета дисципліни – надати фахівцям знання основ охорони праці, реалізація яких на практиці сприятиме покращанню умов праці, підвищенню її продуктивності, запобігатиме професійним захворюванням, виробничому травматизму, аваріям.
Охорона праці в галузі – нормативна дисципліна, яка вивчається у вищих закладах освіти з метою формування у майбутніх фахівців знань щодо стану та проблем охорони праці у відповідних галузях промисловості, складових частин та функціонування системи управління охороною праці, шляхів, методів та засобів забезпечення нормативних умов виробничого середовища і безпеки праці в різних технологічних процесах згідно з чинними нормативно-правовими актами з трудового законодавства та охорони праці.
Метою вивчення цього курсу є також засвоєння знань з безпечної експлуатації технологічного обладнання та технологічних процесів, що проявляється у вмінні складати план ліквідації аварійної ситуації (ПЛАС ). Тобто спостерігається логічний перехід ще до однієї дисципліни, а саме до цивільної оборони.
Цивільна оборона – система стратегічного забезпечення життєдіяльності держави, яка призначена для виконання завдань, спрямованих на захист населення та економіки країни під час виникнення надзвичайних ситуацій військового, природного та техногенного походження, а також проведення рятувальних та аварійно-відновлювальних робіт в осередках ураження.
Заслуговує на увагу ще й той факт, що весь комплекс дисциплін можна об’єднати в один блок під назвою “Безпека життєдіяльності” (БЖД), який може містити такі розділи:
1. Теоретичні основи БЖД.
2. Природні аспекти БЖД (основи екології).
3. БЖД в умовах виробництва (охорона праці).
4. БЖД в умовах надзвичайних ситуацій (цивільна оборона).
Останнім часом в Україні у зв’язку з переходом до Болонської системи освіти робляться спроби деякої трансформації вже відпрацьованої схеми, зокрема за галузевим стандартом вищої освіти МОН України весь комплекс дисциплін має назву “Безпека життєдіяльності”, а його зміст зосереджується в трьох модулях: “Охорона праці”, “Безпека життєдіяльності” та “Цивільна оборона”.