Вступ

Українське національне термінознавство, розвиваючись у напрямі дослідження окремих галузевих термінологічних систем, набуває ознак цілісної, сформованої галузі знань. Творення та функціонування національної термінології є важливим чинником розвитку літературної мови загалом.
У монографії комплексно досліджено особливості становлення та розвитку української термінології, виявлено специфічні її ознаки як складової частини лексичної системи української
мови. Призначаючи монографію науковцям у сфері лінгвістики, фахівцям, що працюють на ниві термінології і термінографії різних галузей науки і техніки (богослов’я, риторики, юриспруденції, фізики, хімії, друкарства, військової справи), головну увагу все ж приділено дослідженню процесів формування української документознавчої термінології (УДТ), вивченню
закономірностей та особливостей розвитку термінів, що номінують наукові поняття дисциплін документно-комунікаційного циклу. Вивчення документа усіма науками, де він є головним
об’єктом дослідження, зумовило формування теорії документа і документної діяльності, становлення документознавства як метанауки для усіх наук документно-комунікаційного циклу.
Документознавство як наука розвинулося внаслідок інтеграції поняттєвого апарата бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства, архівознавства, інформатики та інших дисциплін. Українська документознавча термінологія формувалася як узагальнена, інтегративна сукупність термінологічної лексики, яка називає головні, визначальні поняття наукових дисциплін документно-комунікаційного циклу. Вона охоплює терміни, які номінують поняття створення, виробництва, зберігання, поширення та використання документів.
На основі дослідження розвитку галузевих термінологій узагальнено та систематизовано теоретичний матеріал для:
– встановлення періодизації формування української термінології, виявлення причин різного ступеня інтенсивності її розвитку в різні історичні періоди;
– вивчення особливостей системної організації термінології;
– з’ясування закономірностей та особливостей термінологізації наукових понять шляхом вторинної номінації;
– виявлення генетичних джерел формування та аналізу лексико-граматичного складу термінології, характеру взаємодії і співвідношення національних та міжнародних компонентів у
процесі формування терміносистеми;
– вивчення специфічних лексико-семантичних процесів, властивих термінології;
– визначення способів термінологічної деривації, словотвірних типів термінів та їх продуктивності;
– дослідження закономірностей унормування терміносистеми.
Об’єктом дослідження є понад шість тисяч термінів, засвідчених у підручниках, наукових збірниках з бібліотечної справи, бібліографії, книгознавства, інформатики, загальномовних та
спеціальних виданнях, основні з яких: “Словник української мови” (К., 1970–1980. – Т. 1–11), “Російсько-український словник бібліотечно-бібліографічних термінів” (Львів, 1996), “Короткий термінологічний словник із бібліографознавства та соціальної інформатики” (Київ, 1999), термінологічні стандарти системи “Інформація та документація”. Було використано російські довідники – енциклопедичний словник “Книговедение” за ред. М. Сікорського (М., 1982), термінологічний словник “Библиотечное дело” І. Суслової, Л. Уланової (М., 1986), а також термінологічні стандарти системи СІБВС. Для встановлення етимології слів використано “Етимологічний словник української мови” за ред. О. Мельничука (К., 1982. – Т. 1–3), “Этимологический словар русского языка” М. Фасмера (М., 1973. – Т. 1–4), “Словник
іншомовних слів” за ред. О. Мельничука (К., 1977).
Оскільки першооснову наукової термінології становлять слова, пов’язані з початком та розвитком літописання, книгодрукування, проаналізовано лексикографічні джерела, де опрацьовано давні писемні пам’ятки і відбито словниковий склад старослов’янської та староукраїнської мови, зокрема “Лексикон славено-латинський” Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського (К., 1973), “Материалы для словаря древнерусского языка” І. Срезневського (М., 1958), “Словник староукраїнської мови XIV–XV ст.” за ред. Л. Гумецької (К., 1977–1978. – Т. 1–2).
Для дослідження процесу формування української термінології від початку свідомого термінотворення до сучасності опрацьовано матеріали словників української мови кінця XIX –
початку XX ст.: “Словарь росийсько-український” М. Уманця і А. Спілки (Львів, 1893–1898. – Т. 1–4), “Русско-малороссийский словарь” Є. Тимченка (К., 1897–1899. – Т. 1–2), “Короткий
російсько-український словник бібліотечних термінів” Б. Комарова (1926), “Словарь української мови” Б. Грінченка (К., 1907–1909) та “Українсько-німецький словник” З. Кузелі та Я. Рудницького (Ляйпціг, 1943), що відтворив термінологічну діяльність у діаспорі.
Також використані архівні матеріали бібліотек товариства “Просвіта”, Наукового товариства ім. Шевченка, Всенародної бібліотеки України, наукові збірники, періодичні видання книгознавчого та бібліографознавчого змісту 20-х років XX ст. Широко досліджувалася сучасна джерельна база.
У монографії висвітлено процес становлення та розбудови української термінології, встановлено закономірності її розвитку.
Коливання інтенсивності розвитку та функціонування української термінології безпосередньо пов’язані з умовами існування української державності та зростанням національної свідомості.
Активізація позитивного впливу історичних обставин збігається з пожвавленням виробничо-технічного та соціально-комунікативного чинників.
Свідоме формування української термінології розпочалося в середині ХІХ ст. У 20-х роках ХХ ст. тенденції термінологізації спеціальних понять характеризуються орієнтуванням на рідномовний ґрунт, гармонійне поєднання національного та іншомовного, що закладало передумови до інтегрування в міжнародну термінологію.
Сучасна українська документознавча термінологія сформована як цілісна система ієрархічно організованих мовних одиниць, що забезпечує номінативними засобами поняттєву базу науки і
техніки. Вона сформована переважно на українській власній лексичній основі. Формування термінології в умовах зростання наукових і міжмовних інтеграційних процесів зумовило наявність значної кількості іншомовних запозичень. Їй властива генетична різнорідність мовних одиниць, що відтворює тривалий історичний процес розвитку терміносистеми.
Основним загальномовним лексико-семантичним процесам (полісемія, омонімія, синонімія, антонімія) в системі документознавчої термінології притаманні специфічні ознаки, що засвідчує
відносну самостійність термінології як підсистеми літературної мови.
Творення документознавчих термінів відбувається за моделями словотвору української мови шляхом використання спеціалізованих словотворчих формантів, які відтворюють конкретні
значення. Унормування української термінології шляхом звільнення від лексичних дублетів, непродуктивних словотвірних моделей сприятиме підвищенню її системної організації.
Монографія буде корисною викладачам і студентам вищих навчальних закладів, фахівцям у сфері лінгвістики, документно-комунікаційної та інформаційної діяльності, соціальної комунікації.